Почему план "молниеносной войны" не удался?

1. отказ италии от вступления в войну: вступление в войну италии, партнёра германии по тройственному союзу, было необходимым условием для успеха плана. во-первых, итальянская армия, выдвинутая на границу с францией, должна была отвлечь на себя значительную часть французских войск. во-вторых, итальянский флот, объединённый с австрийским, представлял бы серьёзную угрозу коммуникациям антанты в средиземном море. это вынудило бы держать там крупные силы флота, что в итоге бы к утрате ею абсолютного господства на море. в реальности же и германский и австрийский флоты оказались практически заблокированными в своих базах.2. сильное сопротивление бельгии: несмотря на то, что армия бельгии составляла всего десятую часть от армии германии, бельгийские солдаты держали оборону страны около месяца. немцы использовали «большую берту», чтобы уничтожить бельгийские крепости в намюре и антверпене, но бельгийцы не сдавались, внося постоянную угрозу проигрыша армии германии. также, нападение германии на нейтральную бельгию заставило многие нейтральные страны пересмотреть свои взгляды относительно германии и кайзера вильгельма. в частности именно нарушение бельгийского нейтралитета, а не союзнические договора, стали поводом для вступления в войну великобритании.3. неожиданное появление британского экспедиционного корпуса также задержало первую германскую армию: она повернула восточнее и вместо обхода парижа подставила свой фланг под удар парижского гарнизона.4. армия раньше, чем по плану, завершила мобилизацию и перешла в наступление. захват пруссии полностью обескуражил командование. эти события заставили командование перебросить ещё больше людей на восточный фронт. это к обратным результатам: после победы в битве при танненберге в начале сентября 1914 года, армия не выигрывала сражений на западном фронте.5. французские железные дороги сработали отлично и обеспечили оперативную доставку подкреплений на важные направления.6. шлиффен вообще не рассматривал вопрос снабжения армии. а ведь ещё наполеон говорил, что тайна войны - в её сообщениях. немцы так и не смогли наладить нормальную доставку боеприпасов, снабжения и подкреплений для армии.

михайло сергійович грушевський народився 29 вересня 1866 року в містечку  холм  у  царстві польському  (нині на території  польщі).

батько  — сергій федорович грушевський, на той час працював викладачем у греко-католицькій гімназії. за сімейною традицією сергій федорович здобув духовну освіту, проте все життя пропрацював на педагогічній ниві: викладав у переяславській і  київській семінаріях, працював директором народних шкіл на кавказі, був автором відомого у дореволюційній росії підручника з церковнослов'янської мови. мати, глафіра захарівна опокова походила з сім'ї священнослужителів із містечка  сестринівка. у 17-річному віці вийшла заміж за професора київської духовної семінарії 30-річного сергія грушевського. михайло сергійович грушевський, згадував своїх батьків, як справжніх патріотів україни, які зуміли виховати «тепле прив'язання до всього українського  — мови, пісні, традиції» та пробудити в своїх дітях національне почуття[2].

дід михайла грушевського, захарій іванович оппоков, який благословив онука на навчання в києві, в  університеті святого володимира, був за життя нагороджений двома  орденами святої анни, бронзовим хрестом,  орденом святого рівноапостольного князя володимира,  — і йому було дароване дворянство[3].

1869 року, через стан здоров'я батька, сім'я переїжджає на південь російської імперії: спочатку до  ставрополя  (1870—1878), згодом  — до  владикавказа  (1878—1880). здобувши початкову освіту, 1880 року михайло був зарахований відразу до третього класу тифліської гімназії. у цей час він із захопленням читає твори  миколи костомарова,  пантереймона куліша,  михайла максимовича. під час навчання у гімназії михайло пише свої перші оповідання, які надсилає до україни відомому письменникові  іванові нечую-левицькому, котрий схвально їх оцінює. 1885 року майбутній історик, за підтримки нечуя-левицького, публікує свої оповідання «бех-аль-джугур» та «бідна дівчина»