Яка пора року? які стоять дерева? яка ялинка взимку? хтосидить на дереві? де живуть білочки? чим вони живляться?

розвиток  української  літератури  двадцятих років хх  століття  характеризується  бурхливим  розквітом.  в цей час з’явилися  нові молоді таланти, такі як поет тодось осьмачка. феодосій степанович осьмачка народився у 1895 році на черкасщині (помер у 1962 році в мюнхені). почав писати вірші в юному віці. вірш «казка» написаний ним у період становлення його як поета, в 1925 році. «казка» тодося осьмачки вирізняється з поміж інших казок навіть не тим, що вона віршована, а своєю непідробною щирістю, пісенністю, ліризмом, оригінальністю та глибиною думки. це пісня, що її співає вразливе серце поета.

ліричний герой «казки» -  поетична та романтична особа, яка виливає свою любов у пісні-вірші. його полум*яним серцем заволоділа дівчина-мрія, і відтоді він все життя шукає свою половинку  . цей поетичний твір сприймається читачем «як райдужний сон дитинства», як сповідь її ліричного героя, маленької недосвідченої дитини. ці образи настільки заворожують, що легко і самому стати на мить дитиною, мрія­ти і обов’язково вірити, що твоя мрія коли-небудь здійсниться. світ  ліричний герой сприймає як дитина, що живе разом із природою, у повній гармонії з нею.

міфічні образи, такі, як див, що трусить зорі із лану у колиску, весняний голий місяць, що схиляє голову в свіжу купіль малюка, ромен-зілля, що зросло з серця,   прийшли до нас із сивої давнини,   стають реальними та живими в цій поезії.

у «казці» ми споглядаємо серйозні філософські думки дорослої людини, що має певний життєвий досвід і аналізує весь пройдений шлях. жодного патріотичного слова герой не ви­мовляє, але любов до батьківщини просякає кожне   сло­во вірша, кожну поетичну думку. мати, заспокоюючи дитинку, кладе її у колиску, яка «наче поле» - в цій алегорії криється безмежна любов поета до землі, поля, рідної матері-вітчизни.

вірш наповнений художніми засобами, які йому виразності,теплоти, натхнення.

це епітети: голий місяць: м*ячі срібні, росах кутих, озер гнутих, теплих зорях, синє море, сині гори, пшеницю колосисту.

метафори: трусив зорi див iз лану  у колиску; схиляв голову весняну  голий мiсяць; вода з мiсяця збiгала  на малого; в купелi моє серце  залишилось; м'ячi срiбнi кругом серця  впали в трави —  солов'ї їх покотили  на дзеркала; ромен-зiлля стало в'януть  у туманах;   дзвоню в роси, з поля босий  в синi гори.

порівняння:   нiби срiблом полоскала  тепле лоно.

персоніфікація:   свою голову вмочило  в синє море.

інверсія:   в купелi моє серце  залишилось. 

анафора: як купала; як у полі.

у цьому вірші поет звертається до прикметників, що означають кольори – срібний та синій, що надає йому ще більшої поетичності.

віршовий розмір «казки» - анапест (з пиррихієм).

його тема: погляд ліричного героя на свою долю з висоти прожитих років, ідея – єдність людини і природи, колишнього й майбутнього, казкового і реального, дійсності і мрій.