Шанобливе ставлення до природи в повісті "гуси-лебеді летять" дуже ! будь !

життя селянина сповнене щоденної праці на землі. земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. у повісті «гуси-лебеді летять» розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі.

селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. не кожний навіть мав чоботи. але вони пишалися тим, що працюють на землі. урочистою подією була весняна оранка. а день, коли михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом.

від землі залежало, чи добрий буде врожай. тому і ставлення до неї було особливе. мати михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними , а слово «насіння» взагалі вважала святим. і цю любов до природи мати передавала михайлику. мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід дем'ян своєму онуку.

мені дуже ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.

Объяснение:

Герасим Калитка — головний герой комедії "100 тисяч". Це сільський багатій широкої руки. Автор обрав ім’я героя невипадково: Калитка походить від калита. Так називався мішок для грошей, гаманець у старовину. Основа багатства цього селянина — земля — "шматочок кругленький" в двісті десятин. Але Калитка прагне більшого.

До землі він відчуває велику, ніжну любов. Але це почуття викривлене бажанії им мати землі без меж. Це любов власника, черствого хижака: "Ох, земелько, свята земелько, Божа ти донечко!" — розчулено проголошує Калитка. На жаль, причина розчуленості хижацька: "Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки. Приобрітав би тебе без ліку...".

Калитка хоче всю землю навкруги скупити: "Ідеш день — чия земля? Калитчина; пдеш два — чия земля? Калитчина; пдеш три — чия земля? Калитчина... Диханіє спирає...".

Єдине почуття, яке володіє героєм, стає його всепоглинаючою пристрастю — жадоба збагачення. Вона заповнює його думки вдень, він навіть уві сні марить про поповнення свого багатства. Усі вчинки Герасима зумовлені тією всепоглинаючою пристрастю.

Калитка сам ніколи не доспить і не погуляє, але й своїм рідним та наймитам не дасть змарнувати час, бо праця — то гроші, багатство. Йому все здається, що наймити мало роблять і багато їдять. Побачивши, що наймит узяв окраєць хліба, йдучи в неділю на роботу, Калитка дорікає йому: "І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіду попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хліб назад".