Особливості творчості євгена маланюка

1917 р. він перейшов у розпорядження полковника мішковського, котрий під час встановлення гетьманської влади в україні став керівником оперативного відділу генерального штабу (побачене в цей час потім відбивалось і на творчості є. маланюка).              у 1920р. разом з армією унр (української народної республіки) є. маланюк емігрував, спочатку жив у каліші в таборі для інтернованих українських частин. у 1922 р. він разом з ю. дараганом заснував журнал «веселка». наступного року він закінчив подєбрадську академію в чехо-словаччині, отримав диплом інженера, працював за фахом у польщі. у 1925р. у подєбрадах вийшла поетична збірка є. маланюка «стилет і стилос», у 1926р. у гамбурзі вийшла книжка «гербарій». 1929р. — є. маланюк очолив у варшаві літературне угруповання «танк».              протягом" 1930—1939 pp. у парижі та львові виходили збірки «земля й залізо», «земна мадонна»г «перстень полікрата».              у 1945р. є. маланюк опинився в західній німеччині, увійшов до складу муру (мистецький український рух), 1949 р. — переїхав до сша.              у 1951 —1966 pp. вийшли його твори: збірки «влада» (філадельфія, 1951); «поезії в одному томі» (нью-йорк, 1954); «остання весна» (нью-йорк, 1959); «серпень» (нью-йорк, 1964); поема «п'ята симфонія» (нью-йорк, 1953), два томи              есеїстики: «книги спостережень» (торонто, 1962. т. 1; торонто, 1966. т. 2).              у 1958 р. є. маланюк став почесним головою об'єднання українських письменників «слово».              16 лютого 1968 р. письменник помер у передмісті нью-йорка.

Відповідь:   Нещодавно на уроці української літератури ми прочитали оповідання Григора Тютюнника "Дивак". Мені одразу здалося, що з'явився у мене новий друг — щирий, добрий.

  Запам'ятались Олесеві очі: "чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ". Так, хлопчик допитливий, цікавиться всіма дрібничками, що трапляються йому на шляху до школи. "Йому подобається робити перші протопти в заметах, знімати снігові очіпки з кілків у тинах". Олесь сприймає природу як живу істоту; зрозумівши, що сосна помирає, він хоче їй до хоч би нагребти сніжку на її оголене коріння. Жаль йому і льоду, який ламають хлопці, і пліточки, яка опинилася в зубах у щуки. Хлопчина має творчу, живу уяву, яка допомагає йому жити цікаво, змістовно, бачити красу навколо себе.

  Олесь добрий, і навіть я б сказала, мудрий. Він не забіяка (не дав же здачі Федькові!). Але, разом з тим, Олесь — рішучий хлопець. Він уміє обстоювати власну думку і протестує проти вчительки, яка не хоче його зрозуміти і дозволити виконувати інше завдання. Не сприймає він і дідову жорстоку науку: "Тут, на землі, не бити не можна".

  Я думаю, що такі, як Олесь, стають справжніми людьми, небайдужими, чутливими до навколишнього світу. І без таких "диваків" світ став би жорстоким і холодним.

Пояснення: