Сочинение про тараса бульба на 5 главу

Тарас бульба - главный герой одноименной повести н. гоголя. это запорожский полковник, который воплотил в себе лучшие черты украинского казачества. он мужественный и отважный воин, который прославил себя во многих боях. главное для него - оборона веры и отчизны. вечно неугомонный, он считал себя законным защитником православия. этому он посвятил всю жизнь. у тараса есть 2 сына - остап и андрей. они почти ровесники, молодые, сильные . учились в киевской академии. у остапа характер был суров, он не прощал оскорблений. андрей учился легко, ценил красоту, не был равнодушным к женщинам. отчего и пострадал.  бульба был страшно. это был один из тех характеров, которые могли возникнуть только в тяжелый 15 век. он был отважным и все ему было по плечу - и битва и ремесла. в нем был сильный воинский дух. он был всегда в центре битвы, ободрял и поддерживал казаков, давал им советы. речь у бульбы яркая, ироничная, выразительная. он всегда говорит то, что думает. вся жизнь тараса была неразрывно связана с сечью. служению товариществу, отчизне он отдавал всего себя безраздельно. ценя в человеке, прежде всего его мужество и преданность идеалам сечи, он был беспощаден к изменникам и трусам. когда тарас увидел, как его родной сын андрей убивает казаков-запорожцев, он ощутил свою огромную вину перед ними и родиной. и никакая сила родительской любви не помешала страшному его приговору: «я тебя породил, я тебя и убью». мы наблюдаем в произведении, что автор симпатизирует герою. он одобряет его поступки. он создал образ отважного и справедливого казака, который является патриотом своей родины. я считаю, что тарас бульба - народный герой. смелый и бескомпромиссный, безжалостный к предателям и справедливый к своим соратникам. 

Нещодавно я подивилася фільм "Василівський острів", і він мене дуже вразив. Спочатку він видався мені якимось нудним. Йшлося про людей, що вже багато років жили в комунальній квартирі на Василівському острові у Санкт-Петербурзі.

У квартирі мешкали декілька родин. Три з них — дуже давно: вони чи їхні рідні жили тут ще до Великої Вітчизняної війни, а одна, грузинська сім'я — лише декілька років. Фільм починається з того, що всі мешканці квартири зібралися за поминальним столом, поховавши одну зі своїх сусідок.

Тут постає питання: кому ж дістанеться кімната, що звільнилася? І розгортається справжня "детективна" історія. Мешканці квартири намагаються якось розвідати, чи залишила небіжчиця заповіт. Ситуація не дуже гарна, та й поведінку сусідів навряд чи можна назвати інтелігентною. А тут ще й приїхала звідкись сестра померлої, яку теж вже не чекали побачити серед живих, та ще й захотіла поселити в цю кімнату свою онуку. Плани сусідів несподівано було порушено... Та не це найсуттєвіше. Не залишає байдужим історія життя цих родин.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, й усі чоловіки пішли на фронт, у квартирі залишилися лише жінки з малими дітьми та старі. Дві молодиці (в однієї двоє дівчаток, у другої на руках — троє малих) по-сусідськи товаришували між собою. їхні діти гралися разом. А тут війна, евакуюватися не встигли, опинилися у блокаді. Люта зима, голод — страшні то були часи... Про блокаду Ленінграда, мені здається, ще й десятої частки не розказано. Голодували тоді всі або майже всі. Про отих "майже всі" навіть говорити не хочеться. То окрема тема про людську підлість, або про тих, кого навіть людьми назвати не можна. У ті страшні 900 днів блокади виживали як могли. Сусідка, що мала двох дівчаток, працювала біологом в інституті. Там вони винайшли якийсь вітамінний напій з ялицевої хвої. І щоб врятувати своїх дітей від голодної смерті, вона потайки відливала невелику кількість того напою і приносила додому: по декілька крапель давала дітям.

Объяснение:

прости если не ...