Ідейно-художній аналіз вірша"ой ти,дівчино,з горіха зерня"

Віршований розмір «ой ти, дівчино, з горіха зерня»: п’ятистопний хорей. тема  «ой ти, дівчино, з горіха зерня»: страждання ліричного героя із-за неподіленого кохання. ідея «ой ти, дівчино, з горіха зерня»: ліричний герой закоханий, він дивується тому, як різні якості характеру поєднуються у його коханої — уста — «тиха молитва», а слово — «гостре, як бритва». дівчина горда, зрозуміти її і здобути прихильність, — як дістати зернятко із твердого горішка, — дуже важко. почуття любові ліричного героя таке сильне, що він ладен «згубити душу», вважає це і своєю радістю, і своїм горем. художнi засоби «ой ти, дівчино, з горіха зерня»: риторичнi питання: «чом твое серденько…? », «чом твоi устенька…? » и т.д. протиставлення: усмiх — скрута, радощi — горе. -речення у більшості — повні, що є нам показати повну картину. -більш всього іменників, що надає нам повну картину про учасників «подій». -є епітети: колюче терня, тиха молитва, що твору яскравистості. —звертання: ой ти, дівчино, ясная зоре! показають про кого взагалі йдеться мова.

1. " хоч настя була веселої вдачі, але ся переломова хвиля в її життю настроювала її так поважно, що встала як у памороці.якась неозначена дрож розкоші й страху, дивної боязні перед чимсь невідомим наповняла все її єство.рух весільних гостей ще збільшував її неспокій." 2."грудь настуні стиснув такий великий страх, що переходив аж у розпач. якийсь дивний, півсвідомий жах і неприємність розливалися по всім її тілі і по очах, стискали гортанку, тамували віддих." 3. "настуня йшла пішки в гурті молодих дівчат. йшла у своїм слюбнім одязі. тільки віночок загубила десь. рання молитва до бога успокоїла її. якби не голод і сумні личка товаришок, була б навіть весела." 4. "настуня мала між усіма товаришками недолі найспокійніше обличчя. додумалася, що се надавало їй поваги навіть в очах дикої сторожі, яка, показуючи на неї ремінними нагаями, повторяла часто слово: "хуррем! " " 5. "слідуючого дня настуня теж не могла взяти до уст татарських присмаків. пила тільки воду. і так ослабла, що не могла вже йти. але боялася, щоб її не посудили, що удає. і тому останками сил держалася на ногах." 6.   "напівпритомна настя чула, як дали їй кілька порядних батогів, як її підняли й поклали в якийсь віз, на тверді дошки. очевидно, мусіли зразу думати, що вона удає перевтомлену. батоги з сирівця, з гудзами, були дуже болючі. вилася й корчилася з болю від їх ударів, а тверді дошки ще більше придавали терпіння. тільки під головою почула щось м'якше, але з рубцями. крізь роздерті шлюбні черевички діткнула пальцями теж якоїсь твердої матерії. в гарячці здавалося їй, що се ризи з церкви св. духа. якась гаряча червень заливала їй очі." 7. "вона була в чорних скрипучих мажах. здавалося їй, що се домовина. і що в тій чорній домовині похоронена вся її ясна дівоча минувшість." 8."в такім самім положенню, як оспівана в народній пісні волинянка, була й галичанка настуня." 9."щойно тепер запримітила, що має тільки оден слюбний черевичок на собі, і той подертий." 10."а настуня мала таку сильну горячку, що була півпритомна, коли на татарськім шкірянім мішку, випханім сіном, переправляли її через дніпро коло тавані." 11. "більше настуня нічого не знала про море. але й се так оживили її молоду уяву, що аж серденько живіше билося їй у груди." 12. "   настуня не могла відвернути очей від чудового чатирдагу. він красою так утихомирив її, що з повним спокоєм у душі доїздила до великої торговиці невольницями, до пристані кафи." 13."збентежено вибиралася настуня до школи невольниць. але ум її працював живо. розуміла ясно, що в сій школі може бути побудована підвалина її дальшої долі - доброї або злої. чи до утечі, чи до дальшого життя тут - все треба пізнати тутешнє життя і те, чого воно вимагає. розуміла се так ясно, як отченаш, котрий раз у раз повторяла. " 14."на той страшний вид настуні закрутилося в голові, вона побіліла як стіна, хлипнула воздуха й упала на грядку квітів, сама як скошена квітка. падала також зі словами: "о боже, о господи! " "   15."в синіх очах настуні знов мигнула чаша чорної отруї на тлі і зазвеніли в душі страшні, але правдиві слова святого письма: "на потомках потомків ваших відіб'ю злобу вашу"." 16."як губка воду, так настуня втягала в себе правильну вимову арабських слів. але зі змістом їх не годилася в душі, противилась йому, хоч була вдячна учителеві, що так уважно повторяв сі слова. була переконана, що робить се для неї. вдивлялася в нього, як в образ"17. "настуня так зацікавилася його наукою, що при вечері навіть не мала часу подумати про сього учителя. тільки випитувала кляру, що він говорив досі, заки вона прийшла до школи. і річчі при кінці лекції вчив рахунків.  "18." перед чистою, як квітка, душею настуні стояв тодішній захід "19." хоч настуня не любила річчі, але з запертим віддихом слухала його лекцій, особливо про безоглядні вчинки жінок в італії.  "20." все те її цікавило й захоплювало, але й мучило. тому відіткнула, коли річчі перейшов до зовсім нових справ. "