На траві роси немає дим прослався над селом землю ластівка черкає розтревоженим крилом синтаксичний розбір

зародження козацтва

в умовах антифеодальної боротьби, протесту проти соціального і національно-релігійного гніту у xv­–xvi ст. на півдні україни зароджувалося козацтво, яке протягом багатьох століть виступало головною силою в антифеодальній і національно-визвольній боротьбі.

козак  —  це вільна людина, незалежний озброєний воїн. слово «козак» згадується у монгольській хроніці хііі ст. наприкінці xv ст. про козаків згадується у дипломатичних листах між росією, польщею, туреччиною, кримом та іншими державами.

основними причинами виникнення козацтва було: посилення феодально-кріпосницького і національно-релігійного гніту з боку литви і польщі, необхідність захисту своїх земель від постійних нападів султан­ської туреччини і кримського ханства. рятуючись від гніту, селяни, населення міст тікали в незаселені степові землі подніпров’я і побужжя.

відчуваючи постійну загрозу нападів татар і турків (через степи проходили татарські шляхи  —  чорний, кучманський, муравський та і козаки займалися «уходництвом»  —  , мисливством, бджільництвом, землеробством та різними ремеслами.

значна кількість козаків зосереджувалася біля великих міст­-замків: канева, черкас, корсуня, брацлава та ін. життя в прикордонних із татарами районах вимагало від кожного козака завжди мати при собі зброю і бути готовим його за необхідності застосувати.

козаки, займаючись «уходництвом», захищаючи свої землі, часто й самі нападали на турецькі і татарські обози, здійснювали успішні похо­ди в туреччину. так вони оволоділи військовим мистецтвом, поповнювали своє військове і господарське майно (зброя, одяг, коні, вівці та і пізніше в козаків з’являються елементи військової організації: формування окремих загонів, обрання отамана.

основна маса тих, хто йшов у козаки,  —  українські селяни і міське населення. але козакувати часто йшла і дрібна шляхта, що тікала від гніту великих магнатів. серед українських козаків було багато росіян, поляків, литовців.

козацтво було явищем, притаманним не тільки україні. майже одночасно з українським козацтвом сформувалося й російське козацтво на дону.

від початків формування козацьких загонів поміж козаків не було повної рівності. основна їх маса («голота», «сірома») батракувала у заможніших козаків — «дуків», які володіли великими земельними наділами, отарами овець, коней. влада поступово зосереджувалася у руках заможного козацтва.

освоєння козаками земель придніпров’я швидко увагу і українських та польських магнатів. у першій половині xvi ст. на воло­діння «окраїнними землями» за службу великому князю одержали грамоти князі­-магнати острозькі, потоцькі, вишневецькі, лянцкоронські, ружинські. вони використовували козаків як робочу силу в своїх замках-дворах, а також під час походів проти турків і татар. особливу активність виявляли старости каневський і черкаський.

утворення запорізької січі

рятуючись від панів-магнатів і старост, значна кількість козаків ішла на південь  —  за пороги дніпра. долаючи пороги (кодацький, сурський, ненаситець, вільний, лоханський та і що перекривали дніпро скелями до 7  метрів заввишки і тяглися від сучасного дніпропетровська до запоріжжя (у 1932  р. після будівництва дніпрогесу ці пороги були затоплені), козаки осідали на островах велика і мала хортиця, томаківка, базавлук та ін. тут, за порогами, не було панського гніту і козаки мали можливість вільно займатися різними промислами, господарством. для відбиття нападу шляхти, турків і татар козаки об’єднувалися в невеликі групи, ватаги, споруджували укріплення —  городки, або  січі. у 30­-ті  —  40-­ві роки xvi ст. окремі січі об’єдналися й утворилася головна  —  запорізька січ. це вже було військово-політичне об’єднання з єдиним центром, організацією, добре навченим і озброєним військом. настав новий етап в історії козацтва, один із періодів розвитку своєрідної української державності. на січі існували січові закони, юридичні норми, своєрідна виборча система, своя козацька рада.

важливу роль у заснуванні й організації запорізького козацтва як військової сили відіграв князь дмитро вишневецький (байда). організувавши козаків, він разом із російськими військами у 1556­–1558  рр. здійснив кілька успішних походів на кримське ханство й турецькі фортеці. однак влітку 1557  р. козаки під натиском турків і татар були змушені залишити хортицю й відступити до монастирського острова. дмитро вишневецький із загоном козаків перейшов на службу до російського царя. але після того, як іоан грозний не надав йому під час походу на кафу, вишневецький у 1562  р. повернувся в україну і почав будувати укріплення на монастирському острові. у 1563  р. під час невдалого походу в молдавію вишневецький потрапив у полон до турків і був страчений у стамбулі.