Почему тараса бульбу можно назвать национальным героем?

Блемно-тематический анализ произведения «тарас бульба» гоголя – это повесть о героическом прошлом нашей родины. в ней гоголь рассказывает нам о том, как мужественно казаки боролись за свою родину и веру против басурманов. действие повести разворачивается в запорожской сечи – своеобразной казачьей республике, в которой сосредоточилась вся сила украинского войска. в те времена, о которых повествует нам гоголь, тарас был уже в годах. но когда он был молодым, он не раз возглавлял походы, чему стал прекрасным полководцем и командиром. повесть началась тогда, когда двое сыновей тараса – остап и андрей – приехали из академии после учёбы. хотя старый казак и говорил, что он не уважает науку и знания, бульба сам много знал и, понимая важность учебы, отправил в академию своих отпрысков. но тем не менее тарас был больше войном, и желая проверить, насколько возмужали его сыновья, решил шутливо с ними подраться. такой воинственный характер у бульбы сформировался в результате постоянных битв и походов, в которых проливалось много крови, и для того, чтобы выжить и победить, приходилось стойко сражаться. во всём тарас выражал презрение к жизни: в день отъезда на сечь, он решил спать под открытым небом, никогда не любил жить в домах. ему больше прельщала жизнь в степи, спать на траве, готовить еду на кострах. гоголь, описывая светлицу тараса, характеризует его, как воинственного человека: в доме казака огромное количество трофеев

Кохання — найсвітліше почуття у світі. воно возвеличує, окриляє, придає впевненості в собі. це почуття оспівується в піснях, змальовується художниками, описується поетами. я думаю, що любов — це коли людина відчуває себе потрібною комусь. закохані готові віддати один одному все, на що спроможні, аби бути щасливими. справжня любов буде жити вічно. нехай людей розділятиме величезна відстань, та кохання не втратить своєї сили. яскравим прикладом може слугувати повість григорія квітки-основ’яненка «маруся». у творі зображується сильне почуття кохання. маруся, звичайна сільська дівчина, на вечорницях зустріла василя. він і став любов’ю всього її життя. хлопця причарувала скромність, ніжність дівчини. недовго довелося закоханій парі милуватися один одним. василю довелося їхати на заробітки, аби відкупитися від солдатської служби. вони прощалися на кладовищі. дівчина неначе передчувала біду: «василю! на кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! поминай мене, не удавайся в тугу… прощай на віки вічні там побачимось! » маруся залишилася сама, місця собі не знаходила, ночами спати не могла, сумувала за коханим. одного разу дівчина потрапила під зливу, захворіла й василь, повернувшись, дізнався про страшну новину. він не міг витерпіти такого душевного болю, тому пішов у монастир. велике почуття кохання описувала у своєму вірші й українська поетеса ліна костенко: моя любове! я перед тобою.бери мене в свої блаженні сни.лиш не зроби слухняною рабою,не ошукай і крил не обітни!