Що потрибно людини для щастя за повистю риздвяна писня в прози

Не помилюся, коли скажу, що кожен із нас прагне упіймати казкового синього птаха на ім'я щастя. звичайно, в усіх нас різні еталони щастя. та, мабуть, є якісь істини, обов'язкові для всіх, що полегшують його пошуки. проблему щастя вирішував і ч. діккенс, зокрема, у своїй повісті «різдвяна пісня в прозі». найкраще це можна простежити на образі головного героя — ебізінера скруджа. відомо, що герой був надзвичайно багатий, мав фірму. але чи був він щасливий? він взагалі вважав подібні речі дурницею, абсолютно не потрібного в житті. головним для скруджа завжди були гроші, він їх любив найбільше.! але, як відомо, «його багатство і людям не приносить добра, і його не втішає». скрудж дуже самотній. ні родини, ні друзів, він нікого не любив, не здатен навіть співчувати. та герой не звертав на це уваги. хоча буває в житті момент, коли доводиться замислитися над своїм життям. для скруджа це були подорожі з духами минулого, теперішнього і майбутнього. найсильнішим моментом цієї мандрівки було страшне видовище власної смерті й відкриття того, що вона не викликала ні в кого співчуття. потрясіння від побаченого підштовхнуло до прозріння й розбудило давно забуте відчуття каяття. а спокута гріхів, як відомо, веде до очищення. очищення від зла, що панувало в його душі, відродило і серце героя. скам'яніле від душевного холоду, воно було здатне на вияв лише негативних рис (похмурість, жадібність, жорстокість). під впливом різдвяної подорожі серце розтануло і стало таким, як у нормальної людини, здатним на добро, милосердя, співчуття, щедрість, людяність. і тільки тепер скрудж відчув себе щасливим. ч. діккенс доходить геніального висновку: «не гроші роблять людину щасливою, а людяність». митець вірив у духовне відродження людини і прагнув донести це до свідомості читачів.

жили були князи та правили вони