Перебудували речення із розповідаємо в спонукало невимовно. треба мріяти про щастя, добро та хлагоду

моя розповідь буде про птахів, точніше, про одного з них. я розкажу про дятла. одного разу я поїхав до родичів у село. там я гуляв у їхньому саду, великому та старому.

і ось, під час моєї прогулки, я почув голосне: “тук-тук! ” . а потім пролунало чітке рипіння дверей: “тр-р-р! ”. немовби хтось постукав, і для нього самі відчинилася старі та незмащені дер'евяні двері. але у садку навколо мене ніяких дверей, звісно, не було! я почав здивовано озиратися, а тим часом звук пролунав ще раз, над самою моєю головою.

аж тоді я побачив, як щось червоне майнуло на стовбурі дерева. я здогадався, що це дятел. у тіні старої розлогої яблуні спочатку можна було помітити тільки червоний капелюшок птаха. чорно-біле пір'я дятла я побачив пізніше, коли очи звикли до тіні.

бачити дятла перший раз у житті для мене було так несподівано! до того ж на старому стовбурі дятел виглядав дуже нарядно. відтак, я аж завмер на місці від подиву та захоплення.

птах-трудівник старанно перебирався по стовбуру то сюди, то туди. довгим дзьобом він стукав по дереву та прислухався. а відчувши шкідника, що сховався під корою, встромляв у дерево дзьоба та видавав своє фірмове: “тр-р-р! ”. побачивши мене, дятел кумедно повертів голівкою в червоній шапочці, трохи почекав. оскільки я не намагався вилізти на його дерево, цей працьовитий птах спокійно продовжив свою справу.

я довго спостерігав за дятелом, аж поки він перелітів на інше старе дерево. у високій густій кроні абрикоси його вже не стало видно. але я ще довго чув: дятел продовжував працювати.

щука [ш ч у к а] 4 б., 5 зв.

плющ [п л' у ш ч]  4 б., 5 зв.

щеня [ш ч е н' а ] 4 б., 5 зв.

борщ [б о р ш ч ] 4 б., 5 зв.

ящір [й' а ш ч' і р ] 4 б., 6 зв. 

отже, у слові ящір букв у півтора рази менше ніж звуків