Написати твіі потрібно на мала батьківщина ти в кожного є

що ж таке батьківщина? наскільки мені зрозуміло, це слово утворене від слів «рідний», «рідня». виходить, батьківщина – рідний край, країна, місто чи село. це місце, де ти народився і виріс. це місце, де пройшло твоє дитинство, де залишилися твої друзі, а може, і перше кохання.

ніщо на землі не може бути ближче, миліше, ніж мала батьківщина. у кожної людини є своя батьківщина. в одних – це велике місто, у інших – маленьке сільце, але всі люди люблять її однаково. для мене слово «батьківщина» означає щось дуже дороге, улюблене, цінне, заради якого можна померти! таким місцем є село. я народилася і виросла тут. село – це моя батьківщина, і цим я пишаюся.

батьківщина не обов’язково повинна бути великою. це може бути який-небудь куточок вашого міста, селища. в мене є своє улюблене містечко. це величний ліс. на всій землі важко знайти куточок прекрасніше цього, бо взимку ліс перетворюється, стає таємничим, чарівним, казковим. особливо він гарний в морози. дерева, укриті теплим інеєм, наче завмерли в очікуванні дива. сніг на сонечку переливається, ніби гора алмазів. якщо в цей момент загадати бажання, воно обов’язково збудеться. влітку я люблю валятися на зеленій травичці, гріючись під сонечком на березі річки. поруч щебечуть пташки, і, здається, що час зупиняється. життя завмирає, і ти забуваєш про всі проблеми. близькість річки, тиша, в якій безліч звуків: шелест дерев, шурхіт очерету, сумний крик якогось птаха – все це є мені побачити і почути мою батьківщину, єдину і неповторну.

увечері, коли сідає сонце, на небі з’являється дивовижна веселка – це захід сонця. все навколо стає невимовно красивим, ніби художник-романтик, задумавшись, малює пейзаж. ось небо стає рожевим, а тепер, подивіться, фіолетово-блакитним, , словом, дивишся, як заворожений, і відірватися не в силах від такої краси. дивишся на небо, і зірки такими близькими, що якщо простягнути руки, то можна доторкнутися до них. виникає відчуття, що все це я вже десь бачила, відчувала, але от тільки де, не пам’ятаю, напевно, у своїх мріях.

спробую пояснити, що хвилює мене, які прекрасні миті відкриваються мені в найпростішому, такому звичайному на перший погляд, і не можу. і якось самі собою згадуються такі ось слова:

«ночами затихає шум, і зірки

таємничо мерехтять в тиші,

сузір’їв чудові грони

звисають з неба, як у чарівному сні».

ах, як я люблю це райське містечко! як же можна не гордитися мені своєю батьківщиною? вона приймає мене в свої обійми, завжди ласкава зі мною, привітна. коли мені погано, і я хочу забутися, то завжди йду до свого улюбленого місця. мені здається, що природа слухає і розуміє мене. вона хороший слухач. обов’язково зрозуміє, і не буде критикувати. коли все це відчуєш, вдихнеш запах, що насичений фарбами життя, і хочеться стати посеред лісу і крикнути: «батьківщина! матусю! я люблю тебе! »

а ще я люблю своє село. люблю тому, що тільки тут найяскравіше сонце, тільки тут найзеленіша трава, тільки тут найблакитніше небо, тільки тут найкращі люди. люблю тому, що тут живуть мої мама і тато, мій маленький братик, якому вже 4 роки. і хочеться, щоб час зупинився, але він нещадно рухається вперед. ми ростемо, дорослішаємо, але малу свою батьківщину ми ніколи не забудемо. ми будемо любити і шанувати її аж до останніх днів свого життя.

стихотворение «июль», относящееся к  пейзажной лирике, было написано  борисом пастернаком  в 1956 году во время летнего отдыха в переделкино. оно ярко отражает характерную для позднего этапа творчества поэта направленность поэзии на восприятие и осмысление мира природы и мира человека как одного неразрывного целого.

тема стихотворения  совпадает с его названием: пастернак красочно и образно, любовно описывает месяц, знаменующий середину лета.  основная идеязаключается в показе красоты июля, искреннем восхищении поэта легкостью и свежестью этого летнего месяца.

композиционно  состоящее из семи строф-четверостиший стихотворение имеет две части. первая часть, включающая четыре катрена, по своей структуре и содержанию близка к такому роду фольклорного творчества, как  загадка. введение не называющих прямо объект существительных – привиденье, домовой, призрак, двойник – создает атмосферу таинственности, заставляющую гадать: кто же этот загадочный персонаж? насыщенность глаголами действия при отсутствии прилагательных и местоимений подчеркивает динамичность образа этого пришельца: болтается, крадется, срывает, вбегает, взвивается.

во второй части стихотворения поэт называет имя гостя – июль.  ведущим изобразительным и поэтическим средством  в создании  образа июля  выступают развернутые  олицетворения  – именно они позволяют одухотворить летний месяц, создать его «очеловеченный» образ. поэт называет июль и домовым, и -невежей, и растрепой, и дачником-отпускником. «очеловеченность» июля усиливается употреблением  просторечных слов  (одёжа, обтерши) и  нарочито разговорной лексики(таскающий, растрепа).

у весельчака-июля человеческий характер: он  «везде болтается некстати», громко разговаривает,«мешается во все дела». разнообразие ипостасей  «приезжего жильца»  передает всю гамму впечатлений, которые вызывает проказник у поэта. автор с удовольствием уступает пространство –  «целый дом»  - своему гостю, подвижному и непредсказуемому озорнику-июлю, с легкостью нарушающему общепринятые скучные правила.

стихотворение отличают выразительные и яркие  зрительные образы  («вбегает в вихре сквозняка»,«взвивается до потолка»), подкрепляемые  слуховыми  («все громко говорящий вслух») образами.

«июль» написан классическим размером –  четырехстопным ямбом, мелодичность стихотворению. поэт использовал для написания  перекрестную рифмовку. неточные рифмы (одёже - вхожий, невежа - приезжий, привиденье – тени) соседствуют с необычными (растрепа - укропа, роздых – воздух, некстати – кровати), создавая удивительно легкое и озорное настроение.

среди изобразительных средств, яркий и точный образ июля, главную роль играютолицетворения  (домовой, дачник-отпускник). поэт также вводит в стихотворение точные  эпитеты(июльский воздух луговой, недолгий роздых, целый дом, степной нечесаный растрепа) и  сравнение  («и с занавеской, как с танцоршей»).