Чем отличается мастерская от цеха в средневековье

Предпосылки для её возникновения были созданы ростом ремесла, товарного производства и обусловленной этим дифференциацией мелких товаропроизводителей, появлением мастерских с наёмными рабочими, накоплением денежных богатств в результате первоначального накопления капитала. мануфактура возникала двумя путями: 1) объединение капиталистом в одной мастерской ремесленников разнородных специальностей, через руки которых должен пройти продукт вплоть до его окончательного изготовления; 2) объединение капиталистом в общей мастерской ремесленников одной и той же специальности, каждый из которых выполняет непрерывно одну и ту же отдельную операцию. развитию мануфактурного производства соответствовали 3 формы мануфактура: рассеянная, смешанная и централизованная. в рассеянной мануфактура предприниматель — собственник капитала, скупал и продавал продукт самостоятельных ремесленников, снабжал их сырьём, орудиями производства. мелкий производитель практически был отрезан от рынка, низведён до положения наёмного рабочего, получавшего заработную плату, но продолжавшего трудиться в своей мастерской. смешанная мануфактура сочетала исполнение отдельных операций в централизованной мастерской с работой на дому. подобные мануфактура возникали, как правило, на базе кустарного промысла. наиболее развитой формой была централизованная мануфактура, которая объединяла наёмных рабочих (экспроприированных деревенских кустарей, разорившихся ремесленников в городах, крестьян) в одной мастерской. централизованные мануфактура нередко насаждались правительствами. мануфактура вела к специализации рабочих и разделению труда между ними, что, с одной стороны, повышало его производительность, с другой — усиливало степень эксплуатации рабочего, превращало его в «частичного рабочего» (маркс) , прикованного на всю жизнь к одной трудовой операции. процесс зарождения и развития мануфактура в развитых странах западной европы означал рост капитализма, усиливавшего разложение феодализма. мануфактура пришла на смену феодально-организованному ремеслу средневековых цехов. в классической форме процесс развития мануфактура протекал в (16—18 века) , где широкое распространение получили все 3 её формы, прежде всего в текстильной промышленности, производстве бумаги и стекла; наиболее крупные мануфактура были в металлообработке и судостроении. в голландии мануфактура распространилась повсеместно в 16 веке, преимущественно в новых отраслях и промышленных центрах, не связанных с цеховыми ограничениями (шерстоткацкие, ковровые, текстильные с рассеянной системой производства и т. п.) ; типичными были мануфактура по переработке сырья, вывозимого из колоний. во франции (16—17 века) рассеянная мануфактура возникла на базе деревенской суконной и кожевенной промышленности, централизованная мануфактура — в книгопечатании, металлообработке, в которой значительное место занимало производство предметов роскоши; в шелко-ткацком производстве чаще встречалась смешанная мануфактура в германии в начале 17 века возникла смешанная мануфактура, но в силу общей отсталости страны большого развития она не получила до начала 19 века. полностью

петро  дорошенко, обраний гетьманом 1665 р., був яскравим представником національно-патріотичних сил, котрі намагалися зупинити руйнівні тенденції в  суспільстві, об’єднати українські землі в єдину  соборну  державу.

його  діяльність  розпочиналася в дуже несприятливій внутрішній і зовнішній ситуації. українські землі були надзвичайно спустошеними. за приблизними підрахунками вчених, на середину 60-х років правобережна україна втратила щонайменше 65–70% всього населення.

зміцнивши свою  владу  на правобережжі (спротив опозиції с. опари, в. дрозденка було зламано), п.  дорошенко  стає на шлях обмеження впливу польщі (відкрито не пориваючи з нею). так, він відмовився впустити її залоги до брацлава, корсуня й могилева-подільського, зажадав, щоб жовніри залишили білу  церкву, тощо. до речі, в січні 1666 р. на чигиринській раді, коли гетьман присягнув військові, а військо взаємно присягало йому на вірність, “не було специфіковано, – пише  літописець  с.  величко, – при якім  монархузалишитись, чи при польськім, чи при московськім”.

намагаючись зміцнити внутрішні позиції  гетьманату, п.  дорошенко  здійснює кілька  реформаторських кроків:

− розпочинає систематичне скликання військових рад;

− створює постійне наймане військо, так звані сердюцькі полки (з числа молдаван, сербів і частково місцевих жителів), щоб забезпечити незалежність від козацької старшини;

− проводить на кордоні нову митну лінію, розпочинає випуск власної монети;

− активно заселяє спустошені землі правобережжя.

тим часом п.  дорошенко  доводить справу до відкритого розриву з польщею. в грудні 1666 р. він знищив на  поділлі  6-тисячний польський загін під командуванням моховського. як свідчить польський історик т. корзон, погром війська моховського означав для виснаженої польщі те саме, що погром під жовтими і корсунем 20 років тому.

у січні 1667 р. в селі андрусові (біля смоленська) між польщею і росією було укладено перемир’я на 13,5 року, яке ставило під загрозу стратегічні об’єднавчі плани  гетьмана. адже відповідно до його умов територія україни поділилася на три частини: лівобережжя закріплювалося за росією, правобережжя – за польщею, а запоріжжя мало бути під їх спільним інням.непоступливість росії і збройне протистояння з польщею штовхали п.  дорошенка  на союз з оттоманською імперією. тепер п.  дорошенко, опираючись на криму і туреччини, намагається витіснити поляків з правобережжя.

зміцнивши свої позиції на правобережжі, він разом з військом переходить на лівий берег дніпра і після вбивства козаками і.  брюховецького  у червні 1668 р.  проголошений гетьманом обох берегів дніпра. це був час найбільшого  тріумфу  п. дорошенка, але, на жаль, успіх не був тривалим. польський наступ на правобережжя, проголошення запорожцями гетьманом п.  суховія, якого підтримали  кримські  татари, а згодом м.  ханенка, якого підтримувала польща, врешті, наступ російських військ на лівобережжі і визнання лівобережної старшини на чолі з наказним гетьманом д.  многогрішним  зверхності царя – все це вкрай ускладнило становище п. дорошенка; зврештою, це позбавило його всіляких альтернатив, посиливши протурецьку орієнтацію. корсунська рада (березень 1669 р.) погоджується на офіційне прийняття турецького  протекторату. туреччина разом з п. дорошенком розпочала  війну  з польщею, яка закінчилась ганебним для польщі бучацьким миром (1672 р). але від перемоги туреччини п. дорошенко майже нічого не виграв. західне  поділля  перейшло під безпосереднє керівництво туреччини, а п. дорошенко мусив задовольнитися напівзруйнованими і обезлюдненими брацлавщиною та київщиною. в цей час турки і татари нещадно плюндрують україну, а гетьман п. дорошенко як їхній союзник втрачає підтримку мас, його авторитет невпинно падає. у середині 1675 р. ситуація стає критичною, гетьмана майже всі прибічники. перебуваючи у безвихідному становищі, п. дорошенко склав свої повноваження на користь і.  самойловича  (вересень 1676

як слушно зауважив історик в.  антонович, “незважаючи на свої  політичні  помилки й невдачі, серед сучасних йому козацьких провідників являє дорошенко відрадне явище: не дрібний егоїзм, не змагання до наживи й особистих вигод кермувало цим гетьманом: він щиро дбав про добро рідного краю…” якраз все це і дало підстави назвати п. дорошенка “сонцем руїни”.