Ідейно-тематичний зміст комедії карпенка-карого мартин боруля

Карпенка-карого «мартин боруля» зображує дуже знайому для автора твору картину – його головний герой заможний селянин мартин боруля намагався не тільки довести свою приналежність до дворянського роду бюрократичним шляхом, він ще й намагався бути тим, ким на його думку є дворянин. більше того, він робив усе, щоб його сім’я стала вести себе, як дворянська. все це було характерно і для батька івана карпенка-карого, тому сумнівів у правдивості і щирості викладу цієї трагікомедії ні у кого виникати не може. ідейно – тематичний зміст твору розкривається за найпростішого аналізу. у мартина борулі досить щаслива сім’я, де кожна людина займається тим, що кожному із них близько. але фантазії батька сім’ї і його бажання піднестися над реальністю перевернули життя цієї родини з ніг на голову. мартин боруля звик до роботи, але, щоб стати дворянином, він довше залишався в ліжку вранці. він заборонив своєї доньці займатися справами по господарству, тому що це не дворянська справа. також він забажав надмірно розумного нареченого для неї із міста. мартин боруля, який у минулому був настільки близьким до звичайних буденних справ, не міг навіть помислити, що його дочка, яка виросла в селі, навряд чи зможе побудувати своє щасливе життя з кимось із міста. він також вніс корективи і в життя свого сина, відправивши його на службу писарем, до чого у сина не було ніякої схильності. жанр трагікомедії при цьому дуже вдало розкривається завдяки зображенню у творі всіх тих кумедних ситуацій, які випали на долю мартина борулі і членів його родини. цілком зрозуміло, що в кінцевому результаті доля розставила все по своїх місцях і дала мартину борулі те, чого він заслуговував. за ним так і не був визнаний статус дворянина через незначну дрібницю – відмінність однієї літери в його прізвищі. крім того, його син так і зміг впоратися з проблемами на службі і був звільнений, а від доньки пішов наречений-аристократ. таким чином, мартін боруля не тільки став жертвою власної фантазії, але і приніс дуже багато страждань усім своїм близьким. говорячи про мораль даного твору, можна констатувати, що у автора вийшло зробити її простою і очевидною для читачів. кожна людина має нахили до якоїсь діяльності, що пов’язано зі спадковістю або способом життя. не варто різко змінювати себе і прагнути до чогось протилежного, адже до добра це не доведе.

Сп

«кому на руси жить хорошо» — итоговое произведение н а не­красова, в котором поэт хотел изложить все, что он знал о народе вот почему так органично входит в это произведение одна из главных тем некрасовского творчества — судьба женщины. особенно об­стоятельно она представлена в главе «крестьянка» из поэмы «кому на руси жить хорошо», где нарисован образ замечательной женщины матрены тимофеевны корчагиной. именно к ней жители окрестных деревень отсылают мужиков-странников, задумавших най­ти того, «кому живется весело, вольготно на руси». почему же имен­но эту женщину считают счастливой, и подтверждает ли сюжет дан­ной главы такое мнение? для ответа на поставленные вопросы необходимо определить ав­торскую позицию, поскольку именно в соответствии с ней выстраива­ется все повествование. женщина всегда была для некрасова воплощением национального характера, главной носительницей са­мих основ жизни народа. вот почему так важно было в поэме о на­родной судьбе показать, каково положение в современной поэту рос­сии женщины. ведь счастье матери, жены, хранительницы очага и вечной труженицы - это и есть залог благополу­чия любого общества во все времена. показательно, что в поэме мы слышим не авторский голос — это рассказ самой матрены тимофеевны о своей судьбе. такая форма по­зволила добиться особой искренности и достоверности изображения при этом возникает явный контраст в оценке своей жизни самой кор­чагиной с мнением окружающих ее людей. только удачное стечение обстоятельств к тому, что она и ее еще не рожденный ребе­нок не погибли, а жена губернатора удивительным образом становит­ся для них покровительницей — крестной матерью маленького лиодорушки. но это счастье выстрадано всей предшествующей жизнью. в ней были тяжкие испытания: подневольная жизнь невестки в семье мужа «обиды смертные», плетка, бесконечная работа, голод и самое страш­ное — смерть ребенка. и ужасно то, что это так типично для судьбы крестьянки! недаром в этой главе много песен фольк­лорных образов и мотивов, а в эпизоде, связанном со смертью демушки, поэт использовал причитания (похоронные плачи) знамени­той сказительницы ирины федосовой. все это позволяет прийти к общему выводу, который особенно горько звучит в устах матрены тимофеевны: «ключи от счастья женского, / от нашей вольной во­люшки / заброшены, потеряны / у бога самого! ». и все же вопрос о счастье женщины не столь однозначен. ведь многочисленные горести и беды не сломили ее стойкий дух, не подорвали внутреннюю силу и волю к жизни. она сумела сохранить душевное тепло и красоту, не утраченную даже под гнетом тяжкого труда и забот. и даже если автор, так замечательно нарисовавший образ матре­ны тимофеевны, хотел подчеркнуть мысль о «страданиях народа», читатель вправе считать такую женщину счастливой.