Сочинение на тему через расстояние веков беседую я с гамлетом снова( только сочинение, а не стих, и не с нета, буду отмечать, как нарушение)

    гамлет - один із найцікавіших і найтаємничіших героїв. він міг би багато чого розповісти і навчити. і сама я була б не проти вести з ним розмову.

    але спочатку потрібно подолати бар'єр віків, і ось уже поруч проносяться цілі століття, час пролітає, наче метелик. у мене багато запитань, але в минулому не можна знаходитись занадто довго, і час все минає, краплина за краплиною. тому питати потрібно тільки найважливіше.

    одне з найголовніших питань - наше життя, його ціль та ставлення до нього. адже зараз навкруги повно жорстокості, все міряється грішми. то як же треба ставитися до всього цього? чи боротися, чи терпіти, чи просто відійти вбік?

    також питання - чому? чому ми живемо, чому маємо дарувати життя, чому маємо вмирати?

    я, ніби ненаситлива комаха все питання, вони , краплина за краплиною, рясним дощем, породженим моїми устами. а час усе стікає - пісчинками-, крупинками-хвилинами та камінцями-годинами. і ось уже потрібно повертатися, і усю дорогу назад, до нашого часу, я осмислюю ті відповіді, які давалися на мої запитання. і найцікавіше те, що як слова я майже їх не сприймала, вони поселилися в моєму серці, і записані на ньому, як на плівці. я вже майже їх не пам'ятаю, але впевнена, що в потрібну мить, зхай вона навіть буде останньою, вони спливуть у моїй пам'яті, у моєму серці. і тоді я нарешті пізнаю сенс життя.

    вже багато часу минуло з тієї зустрічі, а відблиски тої величезної таїни, переданої мені гамлетом, все не мені спокою. та чи була та зустріч, чи це плід моєї уяви, я впевнена, що відтепер буду йти по правильному життєвому шляху.

нет. он умер из-за расстройства, гнета, оибды, т.к. у него украли шинель - самую дорогую для него вещь, которой он дорожил.