Почему капитанская дочка это роман

Потому что действие романа происходит не в наши дни, в ( не помню каком ) веке

Ну, роман не обязательно должен содержать любовную линию в своем сюжете, но в отличии от повести показывает судьбу человека или общества в кризисный период, на некоем переломном моменте жизни, который определяет дальнейшее существование героя. исходя из этого определения повесть "капитанская дочка" следовало бы назвать романом, потому что события пугачевского бунта круто перевернули привычную жизнь гринева, сделали из мальчику мужчину. однако сюжетная линия повести довольно однообразна - вся она крутиться вокруг одного события, а потому пушкин совершенно справедливо назвал свое произведение повестью. в конце концов, границы между жанрами не столь строги, как границы между государствами, и желание автора должно быть определяющим в причислении его произведения к тому или иному жанру.

"Всі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам'ятає", — говорить у присвяті до своєї казки "Маленький принц" Антуан де Сент-Екзюпері. Цим вступом до дитячого твору письменник неначе підкреслює, що він адресує його не тільки дітям, але й дорослим. Тому не дивно, що, коли читаєш цю казку, складається враження постійного порівняння: ось так бачить події Малюк, а ось так — доросла людина. І ця відмінність вражає!

"Діти повинні бути дуже поблажливі до дорослих", — співчуває старшим Малюк, і цим самим письменник запевняє, що дитяче бачення світу — природніше, людяніше, отже, правильніше, ніж у дорослих, і що світ має бути зовсім не таким, яким його роблять дорослі люди. Особливо вражаючою та гострою подається у казці оцінка Маленьким принцом життєвих настанов різних типів дорослих, не пов'язаних між собою, бо живуть вони поодиноко на різних астероїдах. Я вважаю, що Сент-Екзюпері саме в такий іб вдалося розкрити глибини внутрішнього світу цих людей, оскільки їм не треба прикидатися кращими, бо вони живуть наодинці зі своєю совістю й переконаннями. Очима Малюка ми неначе бачимо людство з усіма його проблемами, вадами: турецький астроном, у відкриття якого не повірили, бо "він був одягнений по-турецькому", ледар, що знівечив свою планету, тому що вважав: "... інколи якусь свою роботу можна й відкласти, од того нічого не трапиться". Знайомимося ми й з королем, для якого "головне — щоб поважали його авторитет", з пихатим честолюбцем, з пияком, якому соромно за згубну ваду. Бізнесмен із четвертої планети жадібно рахував зірки, "щоб бути багатим"