Реформи 60-70-х рр 19 ст в російській імперії

19 февраля  1861 г. александр  ii   подписал манифест и “положения о крестьянах, вышедших из крепостной зависимости". в манифесте реформа объявлялась актом величайшей справедливости и добровольным самопожертвованием благородного дворянства. в “положениях” излагались руководящие принципы реформы и конкретный план реформирования. объявлялась личная и хозяйственная свобода крестьян: их нельзя было продавать, дарить, они получали свободу вступать в брак, вести судебные дела, беспрепятственно заниматься хозяйственной деятельностью. помещики сохраняли полное право собственности на землю, но часть ее должны были предоставить для крестьянского пользования, а за это крестьяне обязывались выполнять барщинные или оброчные повинности. такой переходный период (временнообязанные отношения) действовал до выкупа земли крестьянами (не ранее, чем через 9 лет), после этого крестьяне превращались в собственников. двухгодичный срок отводился на составление “уставных грамот” – документов, определяющих взаимоотношения между помещиками и крестьянами в каждом имении. учреждались специальные институты (мировые посредники, съезды мировых посредников и т.д.) для урегулирования спорных моментов между помещиками и крестьянами. 

1864 г. - реформа местного (создание земств) 1870 г. - городская реформа 1864 г. - судебная реформа 1874 г. - военная реформа

єлизавета була 5-м й останнім монархом із династії  тюдорів, донькою короля  генріха viii. при народженні єлизавета отримала титул принцеси, але після страти її матері, королеви  анни болейн, була оголошена незаконнонародженою. можливо саме через це її брат  едуард vi  позбавив сестру спадку. проте його заповіт був анульований третім законом про спадщину, виданим ійським парламентом 1543 року, який зробив єлизавету першою в черзі престолонаслідування в разі смерті  марії i кривавої  без спадкоємця. під час правління марії i, єлизавета провела близько року ув'язненою за звинуваченнями в зраді, політичних інтригах проти марії i, та і  протестантській  церкві.

єлизавета спиралася в своєму правлінні на королівську раду, в якій тоді засідали провідні політики свого часу на чолі з радником  вільямом сесілом, 1-им бароном берґлі. одним з її перших політичних досягнень була підтримка відокремлення ійської протестантської церкви від  риму, і проголошення монарха ії її верховним опікуном (акт про верховність 1558 року). церковний порядок, запроваджений єлизаветою, строго дотримувався під час її правління й пізніше переріс у теперішню  іканську церкву. очікувалось, що єлизавета вийде заміж і народить спадкоємця роду тюдорів, але незважаючи на часті звернення парламенту, вона відмовлялася. мотиви цього вибору невідомі й стали темою численних дискусій. з часом незайманість єлизавети принесла їй славу й стала приводом для культу особи, свідченням чого стали тогочасні портрети, пишні заходи та література.

за стилем правління єлизавета i була стриманішою ніж інші тюдорські монархи. одним з її девізів був  «лат.  video et taceo» («.  see but silent»)  — «бачу, але мовчу». ця стратегія, яку не завжди схвалювали її радники, часто рятувала королеву від невигідних політичних та подружніх союзів. незважаючи на її обережність у міжнародних відносинах та не надто завзяту підтримку кількох безрезультатних і незграбних військових кампаній у  нідерландах,  франції  та  ірландії, перемога над  іспанською армадоюназавжди пов'язала її ім'я з однією з грандіозних звитяг в  ійській історії. уже через 20 років після її смерті єлизавету вважали правителькою золотої доби  — ставлення, яке і досі домінує у ійців. правління єлизавети відоме як  єлизаветинська ера, що відома, передусім, розквітом ійської драматургії на чолі з  вільямом шекспіром  і  крістофером марлоу  та доблестю ійських мореплавців, серед яких вирізнялися такі шукачі пригод, як  френсіс дрейк.

оцінки деяких істориків стриманіші. вони часто змальовують єлизавету як нерішучу правительку з поганим характером, якій, проте, надзвичайно щастило. ближче до кінця її правління економічні та військові проблеми послабили її популярність настільки, що багато підданих зітхнули з полегшенням після її смерті. єлизавета вважається  харизматичною  виконавицею ролі королеви і неймовірно живучим політиком у період слабкої і ї монархічної влади в ії, і коли у сусідніх країнах монархи боролись за виживання, як, наприклад, суперниця єлизавети,  марія стюарт.

раннє життя