Що є свідченням того що в добу середньовіччя панувало натуральне господарство

Розвиток господарства країн європи епохи середньовіччя пройшов три періоди. у ранньому середньовіччі (v— х ст.) сформувалися і утвердилися визначальні риси феодального господарства (період генези). xi—xv ст. — період зрілості феодального господарства в умовах внутрішньої колонізації, розвитку міст і товарного виробництва. у пізньому середньовіччі (xvi — перша половина xviii ст.) зароджувалися ринкові форми виробництва, з'явилися ознаки індустріальної цивілізації. виникнення і розвиток господарства у європейських країнах мали універсальні ознаки. разом з тим в кожній країні були свої особливості, хронологічні межі. так, в італії, франції, іспанії, візантії цей період отримав назву романського, сформувався на основі спадщини римської імперії та соціально-господарської системи германських племен. в ії, німеччині, скандинавських і слов'янських країнах перехід до феодальних відносин відбувався на основі розкладу родоплемінних і общинних відносин. становлення феодального господарства яскраво простежується на прикладі франкського королівства (v—ix що було створено германськими племенами франків на території північної галлії (сучасної франції), а з viii ст. запанувало над більшою частиною західної європи. у v — на початку vi ст. за "салічною правдою" — збірником звичаєвого права — у франкському королівстві відбувався процес перетворення землеробської громади, що складалася з великих сімей (включаючи родичів до третього покоління), на сусідську, де переважало індивідуальне господарство малих сімей. громаді належали територіальне верховенство, колективна власність на всі землі. у спадковому користуванні великих сімей, члени яких вели спільне господарство, були наділи (парцели) орної землі, сади, виноградники, ділянки лісів та луків, випаси для худоби. право приватної власності поширювалося на будинок з присадибною ділянкою та рухоме майно. неподільні угіддя були спільною власністю членів громади. права відчуження (вільного розпорядження) "салічної землі" франки не знали. вона успадковувалася синами або братами померлого, а за їхньої відсутності переходила до громади. за "салічною правдою", франки були вільними членами громади з визначеними правами і обов'язками, але соціальні та майнові відмінності в їхньому середовищі були значними. до соціальної структури франкського суспільства належали знатні, вільні, напіввільні літи-землероби і раби. у процесі колонізації галлії частину земель, переважно імперських, привласнили королі, дружинники, знать. у громаді неминуче виникав дуалізм між колективною власністю і парцелярними господарствами. розпочалася майнова диференціація, з'явилися заможні та незаможні члени громад. одночасно зберігалася земельна власність церкви і галло-римського населення, значна частина якого перейшла на службу до франкських королів. не було відмінено ні рабство, ні колонат. продовжували діяти норми римського права. отже, в аграрних відносинах франкського королівства доби "салічної правди" співіснували римська система приватної власності, землеволодіння франкських громад, королів і знатних осіб. протягом vi—vii ст. у франків еволюціонував порядок успадкування землі. право на неї визнавалося за дочками, братами, онуками померлого. спадковий наділ перетворювався на алод — приватну власність невеликої сім'ї або її членів. ця власність вільно відчужувалася — заповідалася, дарувалася, продавалася, купувалася, обмінювалася без дозволу громади. остання з землеробської трансформувалася на сусідську громаду — марку, господарські підвалини якої визначалися приватною власністю на орні землі та колективною на угіддя, власною працею її вільних членів. з утвердженням приватновласницьких відносин і зміцненням алоду розпочалося відчуження землі. посилилися майнове розшарування, розорення дрібних галло-римських і франкських землевласників, концентрація землі. король зі свого земельного фонду надавав церкві, своїм намісникам (графам), знатним особам з германо-галло-римських родин землі з селянами, право на збирання державних доходів. уже в кінці vi ст. сформувалося землеволодіння франкської службової знаті.

Впарламент был намного выше короля: он мог избивать его, без разрешения парламента король не мог утвердить ни один закон. а земский сбор не имел таких прав. (по этому материалу таблицу заполнить сам)