Характеристика поета з "давньої казки"

Риси характеру поета — гордий, впевнений у своїх діях і вчинках — стійкий, сміливий, мужній, відданий народові — нещасний, але талановитий — «…божа людина» — «…навесні… оживляв сумну діброву» — не вмів співати — «лиха не боюся» — «завжди вільний» — «я на крилах думки лину» — поважне ставлення до простого люду — на жорстокість відповідає добром — не приваблює золото, лаври цитатна характеристика поета «давня казка» — проживав поет нещасний, тільки мав талант до віршів не позичений, а власний. — хоч не був він теж поганий,— от собі — людина божа! — що не був співцем поет наш, бо зовсім не вмів співати. — і не був поет самотнім,— до його малої хати раз у раз ходила молодь пісні — слова вислухати. — теє слово всім давало то розвагу, то пораду. — він зо всього був догодний ні голодний, ні холодний. — ей, я лиха не боюся з ним ночую, з ним і днюю… — не турбуйтесь за мене, папе, маю я багатства стільки, що його й на тебе стане! — та й сам я не люблю за панами жарту… — бачиш ти — оця діброва, поле, небо, синє море, то є багатство — панство і розкішне, і просторе при всьому цьому багатстві я щасливий завжди й вільний. — так, я вільний, маю бистрі вільні думи-чарівниці. — все, чого душа запрагне, я створю в одну хвилину, в таємні світи надхмарні я на крилах думки лину. — скрізь гуляю, скрізь буяю, мов той вітер дзвінкий в полі; сам я вільний і ніколи не зламав чужої волі. бертольдо про поета: — що за дивна сила слова! ворожбит якийсь, та й годі! — ти своїм віршем чудовим чарував усю громаду. — знаю я сього поета і його величну душу, і тепер йому по-царськи я подякувати мушу. — срібла, золота насиплю я співцеві дорогому! — розливався людський стогін всюди хвилею сумною, і в серденьку у поета озивався він луною… — я його талан співецький так високо поважаю, що співцем моїм придворним я зробить його бажаю. — ви скажіте свому пану, що заплати не бажаю, бо коли я що дарую, то назад не одбираю. — ви скажіть, що я не хочу слави з рук його приймати, бо лихую тільки славу тії руки можуть дати. — золотих не хочу лаврів, з ними щастя не здобуду. як я ними увінчаюсь, то поетом вже не буду. — не поет, хто забуває про страшні народні рани, щоб собі на вільні руки золоті надіть кайдани! — та й темниці буду вільний,— маю думи-чарівниці, що для них нема на світі ні застави, ні границі. — і мого прудкого слова не затримає темниця, полетить воно по світі, наче тая вільна птиця. — за тюремний спів він мусив головою наложити.

Художні засоби  «лебеді материнства» поет визбирав із золотих розсипів рідної мови образні словосполучення (метафори, епітети, порівняння), вдихнув у них таку магічну силу, таку чарівність незвичайну, що й ми, читачі, проймаємося тим дивовижно казковим світом, своєрідним теплом, у якому виростає син. повтор: можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки батьківщину. епітети:   «білява хата», «лебеді рожеві», «тихі зорі», «золоте сузір’я», «хмільні смеркання», «сиві очі». метафори:   «мріють криками… лебеді», «темряву тривожили… півні», «танцювали лебеді», «заглядає в шибку казка», «лебеді… лоскотали марево», «…будуть мандрувати очі материнська і білява хата», «прий- дуть верби і тополі», «стануть… листям затріпочуть… душу залоскочуть». порівняння:   «лебеді, як мрії».