Чому шевченко обрав шлях бунтарства?

Вій знаменитий «заповіт» тарас шевченко написав 25 грудня 1845р. в м.переяславі під час важкої хвороби. у грудні 1845р. шевченко гостював на переяславщині у поміщика-декабриста с.н. самойлова і тяжко захворів. 24 грудня стан його різко погіршав — запалення легенів. самойлови, побоюючись ще гіршого, відправляють поета в переяслав до козачковського. тяжко було в дорозі, нелегше і по прибутті, хоч лікар-приятель зробив усе можливе. прийшла невесела думка, що це, може, останні години його життя. так не хотілося умирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. але до всього треба бути готовому, якщо раптом смерть, то треба сказати людям останнє слово. нелюдськими зусиллями перемагаючії хворобу, якось підвівся і ослаблими руками запалив свічку. на папір лягли перші такі страшні для молодої людини слова: як умру, то поховайте отакі події наштовхнули шевченка до написання «заповіту». але поштовх ще не є причиною. якби тільки хвороба поета була причиною, то ми мали б суто особистий, так би мовити, приватний, а не громадянський заповіт. насправді ж вірш був викликаний суспільно-політичними умовами життя країни в 30-40-х роках xix століття, сповнений глибокого революційного змісту. поет викриває соціальне зло, про яке спочатку наслухався, а потім побачив на власні очі в 1843-1845 рр. відвідавши знедолену свою вітчизну, проїхавши сотні сіл полтавщини і київщини, він чув відгомін спалахів селянських повстань по україні. побувавши і в панських палацах, і в мужицьких хатинках, він побачив, що пани влаштували собі рай, а селянам — пекло. він побачив усе, вислухав усіх зробив висновок: , кайдани порвіте.

Відповідальність – це така річ, яка не існує сама по собі, а завжди розглядається у певному контексті. деякі погляди на відповідальність у нашому суспільстві настільки масштабні, що визначити правильну чи не правильну поведінку людини досить складно. чим більше відповідальність, тим менше людина спроможна щось змінити і вплинути на те, за що вона відповідає. іноді саме для того, щоб зменшити свою відповідальність, люди навмисно збільшують масштаб справи таким чином, що потім майже неможливо знайти тих, хто відповідає за ті чи інші події. людину можна назвати справжнім і повноцінним членом нашого суспільства лише тоді, коли вона здатна відповідати за те, що вона робить. людина завжди повинна відповідати за свою поведінку, за свої вчинки, міцно тримати в руках свою долю, бути готовою до будь яких випробувань, постійно прагнути до перемог у особистому житті. якщо у людини немає відповідальності, у народі кажуть, що, по суті, це лише передмова, а не повноцінний член сучасного суспільства. відповідальність – це обов’язок людини перед кимось або перед чимось. наприклад, громадський обов’язок, совість і честь, життєва позиція та відношення до оточуючих згідно з суспільних моральних норм і принципів є мірою нашої відповідальності перед суспільством. крім того, кожна нормальна людина повинна вміти керувати собою, своєю поведінкою та постійно самовиховувати себе. самовиховання також є проявом  багато поколінь наших предків жило та діяло за девізом «я відповідальний за все! ». орієнтуючись на це гасло, вони ставали справжніми людьми, здатними на подвиги заради інших людей, заради рідної батьківщини. під час великої вітчизняної війни наші співвітчизники, втративши ноги, билися з ворогом, навчившись літаками, а після війни – машинами і тракторами, а втративши руки не впадали у відчай і ставали видатними письменниками, художниками і іншими відомими людьми. вдавалися їм такі подвиги, перш за все, завдяки великій відповідальності перед собою, перед своїми близькими і оточуючими їх людьми. слід сказати, що виконувати обов’язок перед родиною, друзями, оточуючими нас людьми, перед батьківщиною, достатньо складно. для того, щоб уникнути відповідальності і виконання обов’язків знаходиться досить багато причин. буває, не хочеться рано вставати, бо вчора пізно ліг, не має настрою поважати батьків, не хочеться виконувати є завдання, бо болить голова, не хочеться нічим займатися, бо для цього немає відповідних умов, тощо. ті, хто дотримуються таких поглядів і живуть за такими правилами, нажаль, не розуміють, що достойні умови для свого життя повинні створювати вони самі і в цьому покладається їхній обов’язок, цим визначається рівень їх відповідальності. і тільки від самої людини залежить, чи зможе вона здійснити свої мрії і досягти своєї мети. головне у житті – не тільки визначити собі мету, але й якомога більше сприяти її досягненню. не менш важливо навчитися планувати свої справи і організовувати своє життя так, щоб встигати робити все, що намічено. але при цьому не слід забувати про інтереси оточуючих людей, бо ще одним обов’язком є обов’язок не відокремлювати себе від інших, не відокремлювати своє життя від життя суспільства, бо інакше життя людини буде беззмістовним.  людина покликана жити так, щоб її життя було не тільки на особисте благо, а й на благо оточуючих, на благо свого рідного народу, своєї батьківщини. людина покликана відповідати за свої вчинки не тільки перед собою, а перед тими, кого вона любить і поважає. а для того, щоб відчувати себе людиною з великої літери, треба приносити якомога більше радості і щастя у життя інших людей і разом з тим відчувати свою відповідальність за усі свої вчинки і свою поведінку.