Люди ! надо написать краткое изложение "камень с оки" заранее

Был день, когда листья уже облетели, а снег еще не упал. я шел в лесу над окой. кроме писка синиц и шороха под ногами, никаких звуков в прозрачных дубняках и осинниках не было. камень, брошенный в бочажок, не булькнул, а покатился. замерзшая вода отозвалась гулким замирающим звуком: тек-тек- ноги ледок еще не держал. я надавил каблуком, и под ногой расплылось водяное пятно. от комка мерзлой земли, от сухой палки, от железки, найденной в кармане, звуки на молодом льду были разного тона, но одинаково радостные. я присел на ломкую желтую траву и, как мальчишка, кидал в бочажок все, чему молодой лед мог отозваться. тут у замершей воды я услышал глухой монотонный звук, лесу несвойственный. где-то недалеко били по железу железом, и я подумал, что на лесной дороге кто-нибудь чинит машину или повозку. я пошел на звук прямиком. но лес неожиданно кончился, засветилась опушка, показалась деревня дворов в пятнадцать. я пошел деревенькой с любопытством, которое пробуждается при виде всякого нового места. возле одной избы, прямо под окнами, стояла глыба белого камня, а на крылечке сидел человек в свитере и треухе. я поравнялся с крыльцом, когда человек, затушив сапогом курево, подошел к камню с молотком и зубилом, и я теперь уже рядом услышал звуки, на которые вышел из леса. человек тесал камень. все, что рельефно выделялось на белой глыбе, было трудом многих дней, было сделано аккуратно, с хорошим чувством меры и вкуса. я подумал, что тут, в деревенской тиши, поселился приезжий скульптор,  — рыжая бороденка мастера говорила в пользу такого предположения. оказалось, что скульптор работает истопником-слесарем в доме отдыха по соседству, что в деревеньке он родился и вырос; искусству обращения с камнем нигде не учился, но имеет интерес к делу, пробовал тесать кое-что, благо камня в здешних местах на оке много и камень податливый. сейчас мастер (назвался он федором куржуковым) взялся за дело, которое, судя по всему, захватило его и, , даже и лихорадило. бороденка отросла явно не украшения ради, воспаленные глаза на исхудавшем лице, размятый сапогами щебень около глыбы говорили о том, что мастер стучит по камню уже давно и отдыха себе не дает. слесарь федор куржуков делал памятник людям, погибшим тут, на оке, в ноябре 1941 года. —  получилась такая , хотели в москве памятник заказать, ну, как это да, да, стелу. а я возьми да скажи: «давайте поставим камень с оки. ну, просто вырубим и большую белую глыбу, а все, что полагается сделать на камне, я сделаю. ну вот и рублю как умею. на крыльце лежал инструмент, всякого рода молотки и зубильца, а рядом с этим грубоватым железом лежал чеканный орден отечественной войны. ребристые золотые лучи вокруг звезды ярко блестели  — видно, мастер часто держал орден побеленными пальцами. —  ваша награда? —  нет, у соседа взял. орден войны в точности был повторен на камне, но только большим размером. мастер придирчиво отходил от глыбы на два-три шага и, вернувшись, высекал вокруг ордена белые брызги. на лицевой стороне глыбы кроме ордена были строчки: «тут был остановлен враг. октябрь  — ноябрь. 1941 год». мы присели на крыльце покурить. федор дотянулся, сорвал пригоршню рябиновых ягод и стал задумчиво по одной бросать в рот. часть ягод была расклевана птицами. федор кинул их у крыльца. на белом щебне рябина краснела, как капельки крови. —  много тут полегло? —  нет, тут немного. под нашим селом четверо: два минометчика, политрук и мальчонка. минометчики кудрявцев и чашкин, политрук тарасов. а четвертый наш  — володя кузьмин. мать володи жива. если хотите, можно поговорить. вон через поле прасковьи ивановны кузьминой дома не было. соседка указала мне избу, предположив, что прасковья ивановна нянчит там девочку. в маленькой комнате на полу, обложившись игрушками, сидели два человека. одному было года четыре, другому  — лет шестьдесят. прасковья ивановна нянчила девочку, мать и отец которой работали в доме отдыха. —  мы как правда ведь, оля? девочка, понимая, о чем идет речь, головенкой прижалась к старухе и, не спуская глаз с гостя, кусала ухо резиновой обезьянки. —  десять рублей мне . а я вот думаю: если б и не давали, все равно ходила бы. мы как родные. правда ведь, оля?   — старая женщина поднесла к глазам воротник кофты.  — ну, что сказать про володю? погиб мальчишкой. совсем мальчишкой, на первом году войны. тогда к оке пока оля ест кашу, а потом, осмелев, напоказ гостю носит игрушки, я узнаю маленький эпизод войны, потерю одной человеческой жизни. можно эту рассказать возвышенным словом. можно рассказать просто, как рассказала мать.

загалом прозу в.бикова поділяють на воєнну і побутову. хоча справжній талант непересічного майстра проявився саме у повістях на воєнну тематику, поставивши твори письменника серед шедеврів антимілітаристичної психологічної прози про другу світову війну.

саме любов, котра народжується і перемагає, перемагає і в смертоносному вирі, зачавши нове життя, є магістральною проблемою кращої повісті в.бикова „альпійська " (1963) - твору, що завоював велику популярність не тільки у республіках колишнього союзу, але й за рубежем. „альпійська " в. бикова - твір про кохання, кохання велике і прекрасне, яке в умовах смерті народжує життя. саме тому автор і назвав свою повість „".

сюжет твору не позбавлений пригодницького начала: в основі його - втеча з концентраційного табору, розташованого в австрійських альпах. волею випадку, відстоюючи власну гідність у конфлікті з есесівцем, іван терешко здійснює чергову втечу з фашистського   полону (усі попередні закінчувались невдало). утікач виходить переможцем зі спущеними в погоню вовкодавами, хоча сам залишається з незагоєними від укусів ранами на нозі. його супутницею випадково стає італійська дівчина джулія, котра, скориставшись ситуацією, теж втікає з табору. іван, що спочатку бажав усамітнитись від нав'язливої попутниці, стає ніби мимоволі опікуном беззахисної ді пригодницьке начало поступається далі лірико-романтичному і жертовно-героїчному: осмислюється традиційна вже, але невичерпна в художньо-філософських вимірах проблема „кохання і війна", витоки якої у древніх епосах, у багатьох шедеврах світової класики, у якій порушувалась чи то патріотична, чи то визвольна, чи то революційна тематика.

„альпійська - це гімн коханню, що нерозривно поєднане із моральним стоїцизмом простої людини, радянського солдата, дух якого не зламали найжахливіші умови гітлерівського полону, зради і малодушність деяких своїх співвітчизників (коли герой ще на початку війни втікав з полону і переховувався в українській хаті, він знову попадає у руки фашистів через підлість кума господаря, через бажання пристосуванця-обивателя прислужитись окупантам), приниження, фізичні муки і сама смерть, що стала порятунком для дорогої тепер людини - ще зовсім недавно чужої і незнайомої іноземки. були надії на звичайне людське щастя, яке можливе в умовах миру: війна, програна гітлерівцями на сході, йшла поступово до свого завершального кінця.

радянський полонений іван терешка, родом із білорусії, разом з друзями розробляє план втечі із табору смерті. для цього намагались підірвати бомбу, яку есесівці наказують розібрати. ситуація загострюється. іван, захищаючи свою людську гідність, кидається на охоронця, який фізично і морально знущається над в'язнем. виснажені голодом і нелюдськими умовами дехто з полонених, користуючись сум'яттям, виривається у загадкову й загрозливу невідомість альпійських лісів і гір.

це визначає першу колізію (власне сюжетну лінію) - боротьбу людини за свободу, протистояння фашистським переслідуванням. саме тут і окреслюється духовно-моральна стійкість полоненого солдата, простого хлопця з білоруського села терешки - маленької людини війни, котра у буденному подвигу підніметься до небуденної, сакральної величі.

першу колізію поглибить друга - головна, яка і визначить провідну ідею твору: любов і жертовність сильніші за смерть, вони відкривають людині справжній смисл життя, роблячи її могутньою і прекрасною, можливість пізнати щастя навіть серед перенесених страждань, серед жорстоких випробовувань, є важливими факторами в осмисленні краси і величі світу, котрий потребує порятунку від земного зла, від руйнівних сил мілітаристського безумства, молоху війни.

почуття, стан душі, життєві цілі і мрії героїв у повісті метафорично асоціюються з природою, з крає альп, контрастними в своїй основі, несучих знаковий у художньому розумінні смисл.

вершини гір, укриті снігом, ніби уособлюють холодний подих смерті. і багаті квітами й різнотрав'ям, життєдайними дарами природи розкішні неповторною красою альпійські луки.

саме на них спізнають щастя кохання (до цього вони були просто втікаючими в'язнями з табору знищення) іван та джулія - представники різних народів і соціальних станів (юнак був простим колгоспним трактористом з далекої і загадкової білорусі, дівчина - донька заможних італійців, антифашистка за переконанням). серед цієї мальовничої екзотики зароджується і нове життя. тепло і життєдайність лук з розкішними маками дарують блаженство і незвідану радість, ті найщасливіші життєві миті, котрих їм більше не доведеться пізнати: незабаром іван загине, можливість врятуватися джулії,   котра ще й не могла знати, що у ній зародилось нове життя -   син, якого і назве в честь батька (тобто, італійський нечто ве