Роздуми шевченка про власну долю та долю україни в поезії "мені однаково чи буду"

Чим уважніше вчитуєшся у шевченкову поезію “мені однаково, чи буду…”, тим виразніше вимальовується перед нами постать поета як національного пророка. участь у кирило-мефодіївському братстві дозволила йому простежити пожвавлення національного руху в україні. поет розумів, що це тільки початок поступового накопичення визвольної енергії народу. тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинило появу вірша “мені однаково, чи буду…” у ньому ми бачимо, як невідступно мучила шевченка думка про загрозу відродженню україни, якщо російські самодержавці присплять національну свідомість українців і викоренять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави: …як україну злії люде присплять, лукаві, ї в огні її, окраденую, збудять… ось що для шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! він без болю зізнається: чи хто згадає, чи забуде мене в снігу на чужині – однаковісінько мені. але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної україни: “мені однаково, чи буду // я жить в україні, чи ні”. для поета рідна земля була святою, він так щиро її любив! але його життєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі – “на нашій – не своїй землі”. та перед цими рядками є й інші: “на нашій славній україні”. з одного боку, україна славна і наша, а з іншого – все-таки, “не своя”, бо невільна, сама собі не належить. , саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї батьківщини, але нараз відчула, що через певні обставини від її праці може не залишитися й “малого сліду”. умисне лукавить поет і тоді, коли пише, що “малого сліду не покину” на україні і що його “не пом’яне батько з сином”. навіщо ця “маска” ліричного героя, який робить заяви, що можуть викликати у читача підозру щодо його щирості? на це питання я знайшов відповідь тільки тоді, коли зрозумів, що ці запевняння поета про власну байдужість до того, чи буде він жити в україні, чи ні, чи згадуватимуть його на рідній землі, чи не згадуватимуть, – все це для того, щоб наголосити: шевченкові, звісно, не однаково. вісімнадцять рядків вірша напружено готують нас до важливості останніх п’яти рядків: та не однаково мені, як україну злії люде присплять, лукаві, і в огні її, окраденую збудять… ох, не однаково мені. у цих рядках кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і яка стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість розбудженої в огні революційних перетворень україни, окраденість у час її оновлення та відродження. тому я з повним правом вважаю поезію “мені однаково, чи буду…” зверненням-попередженням сучасному поколінню українців.

Це рядок а) лід, Львів, якби, жоржина.

Объяснение: