Внутрішня та зовнішня політика вікторії i

виктория  наследовала престол после смерти своего дяди, бездетного  вильгельма iv,  20 июня  1837 года.  вигийскийкабинет  лорда мельбурна, который королева застала при своём воцарении, опирался в нижней палате на смешанное большинство, только отчасти состоявшее из старых вигов. в состав его входили, кроме того, радикалы, стремившиеся к расширению избирательного права и к парламентам, а также ирландская партия, руководимая о’коннелем. противники министерства,  тори, были воодушевлены твёрдой решимостью противодействовать всякому дальнейшему торжеству демократического принципа. новые выборы, назначенные вследствие перемены монарха, усилили консервативную партию. большие города , шотландии и ирландии голосовали преимущественно в пользу либеральных и радикальных фракций, но графства большей частью избрали противников министерства.

между тем политика прежних лет создала для правительства значительные затруднения. в частности, в канаде нарастало противостояние между метрополией и местным парламентом. министерство получило разрешение приостановить действие канадской конституции и отправило в канаду графа дергама. дергам действовал энергично и искусно, но оппозиция обвинила его в превышении должностных обязанностей, вследствие чего он был вынужден подать в отставку.

авторитет лондона был также слаб и в ирландии. утверждения ирландского десятинного билля министерство могло добиться не иначе, как после совершенного устранения аппроприационного параграфа.вот так вот.

Відповідь:

Протягом VІ-ІІІ тисячоліть до н.е. відбувся поворот від збиральництва і примітивного полювання, до відтворюючих видів діяльності, тобто обробітку землі та розведення свійських тварин. Цей процес дістав назву – неолітична революція.

Завдяки «революції» люди не тiльки досягли помiтного зростання продуктивних сил, а й створили сприятливiшi умови життя: їжа стала рiзноманiтнiшою, її добування — стабiльним, з’явилися харчовi запаси.

Рільниче хліборобство зародилося найімовірніше в Передній Азії приблизно у Х тисячолітті до н.е., звідки поширилося на Грецію, Південну та Центральну Європу, а на початку V тисячоліття з’явилось й на сучасних українських землях. Приблизно так само поширювались і стародавні хліборобські культури.

Перехiд вiд присвоюючих форм господарювання до вiдтворюючих тривав протягом багатьох столiть i мав свої особливостi в рiзних регiонах. Фахiвцi видiляють у межах України двi культурно-господарськi зони: пiвденно-захiдну (лiсостепове Правобережжя, Захiдна Волинь, Поднiстров’я, Закарпаття) та пiвнiчно-схiдну (лiсостепове Лiвобережжя, Полiсся). На Півночі та Північному Сході України в неоліті жили племена, які займались переважно мисливством та рибальством, а на Південному Заході віддавали перевагу землеробству та скотарству. Ці племена відрізнялися одне від одного за походженням, побутом, звичками та віруваннями.

Найбільшої ваги в неоліті набуло скотарство, бо зміна клімату спричинила виникнення великих степових просторів. Скотарі дедалі більше освоювали євразійські регіони, ширше застосовували колесо, приручених коней, що, звісно, означало революційні зміни у військовій справі.

Наприкінці неоліту з’явилися прикраси з міді, намиста з полірованих кісток, черепашок або коштовного каміння. На головні убори та пояси нашивали пластини з емалі вепрових ікл, розвивався орнамент.

Перехiд до землеробства i скотарства сприяв помiтним змiнам в органiзацiї суспiльного життя: зростанню ролi парної сiм’ї, розквiту племінної організації суспільства, зародженню інститутів родової влади (поява в похованнях доби неоліту владних символів — кам’яних булав). Цей перехід суттєво вплинув i на світобачення людини, її духовний світ.

У період  неоліту відбувся справжній демографічний вибух: населення планети виросло приблизно з 5 до 80 млн. осіб. Середня тривалість життя становила для жінок – 32,5 року, для чоловіків – 35,6.

На території нинішньої України археологами виявлено десять неолітичних культур. Аналіз життєдіяльності носіїв цих культур свідчить про ускладнення їх світосприйняття, появу нових релігійних культів, зокрема культів пов’язаних із вшануванням пращурів.

Найвідомішими пам’ятками неолітичної культури є Кам’яна Могила поблизу Мелітополя.

Значний внесок у вивчення неоліту України зробили такі відомі українські археологи, як М. Я. Рудинський, М. О. Макаренко, Н. В. Добровольський, В. М. Даниленко, Д. Я. Телегін, В. І. Непріна. В наш час у цій галузі плідно працюють О. М. Титова, Н. С. Котова, М.Т. Товкайло, Г. В. Охріменко, Л. Л. Залізняк, О. О. Яневич, В. О. Манько, Д. Л. Гаскевич.

Пояснення: