Твір на тему "чим багатий мій народ"

Коли у мене в голові запитання "чим багатий мій народ" я уявляю неосяжні лани батьківщини, море золотої пшениці під блакитним небом. недаремно ці кольори - жовтий і блакитний -стали кольорами державної символіки українців. моя земля багата родючими грунтами, які в роки великої вітчизняної війни ворог вивозив на захід; багата вона своїми надрами, які приховують у собі золото і бурштити, нафту і газ, руду та вугілля. але найбільше багатство моєї батьківщини-її народ.

ответ:

за селом тухлею, близько водопаду, стояла серед поля величезна липа. довкола липи був майдан, де й збиралася на раду тухольська громада.

підняття вгору копного (радного) знамена означало початок ради. розпочав її захар беркут. це був "сивий, як голуб, звиш 90—літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. батько вісьмох синів, із яких три сиділо вже разом із ним між старцями, а наймолодший, максим, мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом".

"захар беркут був іще сильний і сад, пасіка й ліки — се була його робота". "життя лиш доти має вартість,— говорив він частенько — доки чоловік може іншим. коли він стаєдля інших тягарем, а хісна не приносить їм ніякого, тоді він уже не чоловік, а завада, тоді він уже й жити не варт". ці слова були провідною ниткою в житті захара беркута. іромада була ціллю його життя. лікувати він навчався в одного скитського монаха. три роки вчився і повернувся додому зовсім іншою людиною: "його любов до громади стала ще гарячішою і сильнішою, його слова плили кришталевою, чистою хвилею, були спокійні, розумні і тверді, як сталь, а проти усякої неправди острі, як бритва". захара беркута знали на багато миль навколо, люди приходили до нього за порадою. не забував він і про сусідні громади. захар добре знав потреби людей, і його поради і промови були звернені "до скріплення дружніх, товариських і братських зв'язків між людьми в громадах і між в сусідстві".

за його порадою було прокладено в горах тухольську дорогу, що "в'язала докупи дітей одного народу, розбитих між двома державами".

галицько-руським князям не такі зв'язки між по обидва боки бескид, бо вони "скріплювали в одних і в других вільні громадські порядки". тугар вовк, з'явившись в цих краях, за прикладом інших бояр, поставив на дорозі рогачку і зажадав від проїжджих для себе мита. та тухольська молодь ту рогачку і спалила її неподалік від боярського двору.

від тої пори й розпочалася неоголошена війна між тугаром вовком і тухольцями. багато громадян висловились за те, щоб прогнати з тухоль-щини ненависного боярина, але захар беркут сказав, що не можна засуджувати нікого, не вислухавши його виправдань. отже, рада мала, передусім, розглянути цю справу.

тугар вовк не визнав громадського суду і перед всією громадою заявив: "я княжий слуга і боярин. ніхто не має права судити мене, окрім князя і рівних мені бояр".

тухольці не признавали ні його влади, ні влади князя данила галицького. вони вважали себе вільним народом. на раді сам захар беркут сказав: " вся наша русь могла позбутися сьогодні його (князя) з усіма його ватагами, то, певно, була би ще щаслива й велика".

тугар вовк був вихований на княжому дворі, але його слова про необмежену власть князя не були щирими: душа його теж часто бунтувалася проти тої власті.

слова захара беркута запали бояринові в душу більше, ніж він сам того бажав. він натякнув громаді, що настають тяжкі часи, бо галицькому народові загрожує ворог зі сходу — монголи. але захар беркут одповів, що тільки вільні, з'єднані громадськими зв'язками люди можуть створити "живу, непоборну запору проти монгольської навали".

тугар вовк запропонував тухольцям стати їхнім воєводою і повести їх на бій проти монголів. та захар беркут знов заперечив бояринові: адже той "не по правді поступав" з ними ідо того ж не був членом їхньої громади. як же можна довірити такій людині начальствувати надтухольцями у разі війни?

боярин став вихвалятися своїми заслугами та геройством, аж тут вийшов перед громаду скалічений учасник битви над калкою митько вояк. виявилося, що він служив у дружині тугара вовка і знав щось таке, що могло свідчити проти боярина. не дав йому слова мовити, тугар вовк розрубав воїну голову, назавжди приховавши правду.

обурена громада прогнала тугара вовка з умовою за три дні покинути тухольщину. "я плюю на ваш суд! " — такою була зухвала відповідь боярина.

серед молодців, вибраних для виконання вироку громади — виселення боярина, був і максим беркут. тяжким видалося таке завдання хлопцеві, але він не міг від нього відмовитись. єдине, що його втішало, це можливість знов побачити мирославу.

громада продовжувала раду. представники підгірських громад, зраджених боярами і не оборонених князем, розповіли, що села їх попалено, худобу зграбовано, молодь загинула. посланці з верховинських громад просили , адже звідусіль приходили вісті про наближення монголів.

порада захара беркута звучала відверто й твердо: "пора вам не дрімати, але вдарити в дзвони і поскидати з себе ті пута, в які обпутала вас боярська неситість і княжа сваволя. поки сього не буде, поти й ми не зможемо вам".

розійшлися старі й молоді, повні важких дум. "що то принесуть їм будущі дні? "