Твір на тему "шануй людей похилого віку"

сьогодні шанування старшого покоління, на превеликий жаль, не є популярним чи модним. я вважаю, що це одна з головних проблем сучасної україни. багато художніх творів вчать нас шанобливому ставленню до старшого покоління, повазі до пращурів, але чомусь сьогодні скрізь ми бачимо зворотнє, неповагу і зневажання.

 

шанування старості в основі своїй має повагу та уважність до людини, її потреб, віку та того факту, що завдячуючи їй ми маємо наше сьогодення.   

шанування до людини народжується в родині, плекається в школі та знаходить свою реалізацію в суспільних відносинах. на жаль, сьогодні в дуже невеликому числі українських родин вчать дітей, як шанобливо ставитися до старших людей. сучасне телебачення зовсім ігнорує цю потребу в вихованні у молодого покоління  шанування до старших людей. коли подивишся, як поводяться у транспорті, в чергах зі старими людьми, то стає соромно за українців, за націю з віковими традиціями і культурою. 

 

на жаль, ставлення держави до старшого покоління також показує їх повну зневагу цими дорогоцінними людьми. і поки держава не навчиться шанувати старість, ще довго нам прийдеться вчитись на власних помилках.

 

я проти існуючої в суспільстві думки про те, що стара людина - неповноцінна. бо старіє тільки тіло, а душа завжди молода. я вважаю, що треба більше звертатись до людей похилого віку, вони наймудріші люди нашого суспільства. треба створити клуби для людей похилого віку, дати їм заняття по душі, їм щоденно.

 

вікова мудрість вчить,"що посієш, то і пожнеш". і тому наше сьогодняшнє ставлення до старшого покоління готує нашу старість. якщо ми шануємо старість, наші діти будуть шанувати нас. і не треба потім на когось нарікати, бо тільки шанування народжує шану і повагу.  

 

зрештою, все повинно змінитись. повага і шана повинні повернутись в наші родини, на нашу землю, бо без цього ми ніколи не будемо гідними свого краю, своїх пращурів, величного майбутнього. 

Як часто нам не вдається знайти спільну мову з нашими дідусями й бабусями. їхній життєвий досвід найчастіше здається нам застарілим, тому ми хочемо все робити самі. якось ми з дідусем робились об заклад, чий час цікавіше. він говорив, що вони будували нову країну, боролися за свої ідеали, а ми тепер нічим не цікавимося, крім себе й комп’ютера. а я доводив, що тепер набагато більше можливостей, а місце для боротьби й у наш «байдужний» століття найдеться. от брат мій, наприклад, на площі в мітингу брав участь, щоб проїзд студентам дешевше зробили. так вони ж добились свого! виходить, і ми боремося! дідусь тільки посміювався над моєю запальністю. а я раптом зрозумів, чому його час здається йому кращим. тоді він був молодим і був щасливий, у нього все було спереду, він був сильним і не замислювався про багатьох сумних речах, про які змушений думати тепер. тоді я вирішив припинити нашу дурну суперечку й запропонував дідусеві партію в шахи. за цією грою дід завжди забуває про вік і молодіє на очах. а мені так приємно подарувати моєму дідусеві хоч кілька хвилин молодості!