Скласти розповідь за темою "життя селян у середні віки"

в середні віки села були зосереджені навколо замків феодалів, і селяни повністю залежали від цих панів. це відбувалося тому, що на зорі формування феодалізму королі роздаровували своїм васалам землі разом з людьми, на них проживають. до того ж внутрішні і зовнішні війни, в стані яких постійно перебувало середньовічне суспільство, розоряли селян. нерідко траплялося, що самі селяни просили феодалів про , коли не могли самостійно захистити себе від набігів і грабежів своїх сусідів або чужинців. у таких випадках вони повинні були віддати свої наділи феодалу-захиснику і виявлялися в повній залежності від нього. селяни, які були офіційно вільні, але не мали прав на володіння землею, називалися земельно залежними. у франції, ії, італії та західній німеччині їх називали вилланами. селяни особисто залежні були самими безправними. в іспанії їх називали ременси, у франції – сервами. а в ії навіть вілани не мали права залишати свого пана ні за яких обставин.

      крім податків, селяни платили своєму сеньйору за користування його млином, піччю, виноградним пресом і іншими пристосуваннями, яких не було в господарстві селян. найчастіше селяни віддавали за це частину своєї продукції: зерно, вино, мед і т.д. щоб отримати свободу (це стало можливим в xii – xiii селяни могли заплатити великий викуп, але земля, як і раніше залишалася у володінні феодала.

      скандинавські селяни епохи середньовіччя перебували в найвигіднішому становищі: вони були вільними власниками землі, але повинні були виплачувати якийсь відсоток своєї продукції феодалу. життя селян в середньовічні часи, як і тепер, була важчою і суворіше, ніж життя городян. щоб виростити урожай, треба було багато місяців трудитися не рук і молити бога про сприятливу погоду, про те, щоб не забрали годувальника на чергову війну, щоб по селянському полю не проскакали кілька десятків вершників з почту феодала в гонитві за лісовим звіром під час полювання , щоб овочі не погризли зайці, а зерно не повидзьобували птиці, щоб не спалили, не сплюндрували урожай якісь лихі люди. і навіть якщо все буде благополучно, вирощеного навряд чи вистачить, щоб досхочу прогодувати зазвичай дуже велику родину. частина врожаю потрібно віддати феодалу, частина – залишити на насіння, а вже інше – сім’ї.

      селяни жили в маленьких будиночках, критих очеретом або соломою. дим від вогнища клубочився прямо в житловому приміщенні, стіни якого були вічно чорні від сажі. вікон або зовсім не було, а якщо і були, то дуже маленькі і без стекол, так як скло було занадто дорогим для бідного селянина. у холодну пору ці отвори просто затикали якимись ганчірками. взимку часто навіть свою нечисленну худобу селяни тримали у себе в оселі. темно, тісно, ​​димно було в будинках середньовічних селян. зимовими вечорами при тьмяному світлі скіпки (свічки коштували дорого) селянин що-небудь майстрував або ремонтував, його дружина шила, ткала, пряла. їжа в будинку була мізерною і одноманітною: коржі, юшки, каші, овочі. хліба часто не вистачало до нового врожаю. щоб не користуватися млином феодала (адже за це треба платити), селяни просто товкли зерно в довбання дерев’яної посудині – виходило щось на зразок борошна. а навесні знову орати, сіяти, оберігати поля. і молитися, молитися ревно, щоб не трапилися заморозки на сходи, щоб не було посухи, пожежі або іншої біди. щоб чума і мор не прийшли в село, щоб і в цьому році не сталося чергового військового походу, для участі в якому могли забрати синів. бог милостивий, хоча на все воля його свята.

ответ:Одними з перших на українські землі рушили литовські князі. Литовські племена, що займали лісисті місцевості в басейні Вісли, Німана й Двіни, до середини XIII ст. не мали власної державної організації. Процес об'єднання литовських племен був обумовлений, з одного боку, розкладом родового ладу, з іншого – напруженою боротьбою з сусідами та загрозою повного знищення з боку німецьких лицарів. Засновником Великого князівства Литовського був Міндовг (1230–1236 pp.), який у середині XIII ст. об'єднав під своєю владою Аукштайтію, Жемайтію, частину Ятвягії та оволодів частиною західноруських (білоруських) земель. На початку 1260-х pp. Міндовг зробив спробу захопити також Чернігово-Сіверщину.

Швидке зростання Литовської держави починається за Гедиміна (1316- 1341 pp.). Добре зміцнивши тили, він узявся за розширення своїх володінь. Цьому сприяло те, що литовські князі ретельно подбали про розбудову військової справи. Вони поставили за правило: хто має землеволодіння, той мусить служити у війську; хто ж відмовляється від військової повинності, у того слід забирати землю. Це правило поширювалося на всі суспільні верстви – від князів до селян. Отже, Литва на той час мала велике організоване військо. Гедимін завершив приєднання білоруських земель, розпочате його попередниками, і приступив до приєднання південно-західних руських (українських) земель. Зокрема, виявом литовських претензій на українські землі було те, що після смерті Юрія II Болеслава на Волині князювання перейшло до сина Гедиміна Любарта, який вважався також галицько-волинським князем. Експансія Литви на схід і північ Русі наштовхнулась на сильний опір з боку Московського князівства, яке зміцніло за Івана Калити (1325–1340 pp.). Вирішальна роль у захопленні українських земель належить сину Гедиміна – Ольгерду (1345–1377 pp.). Поступове витіснення татар литовцями спричинило включення Чернігово-Сіверщини, Київщини і Переяславщини до складу Литовської держави. До кінця 40-х pp. XIV ст. у сфері литовського впливу опинилося також Поділля. У сучасній історичній літературі підпорядкування Литвою руських земель розглядають не як завоювання, а як "мирне приєднання".

Объяснение: