Твір на дві сторінки ,, все добре і чисте іде від учителя"

учитель! горде і славне звання. праця вчителя споріднена з працею хлібороба й будівельника - із зернин добра й справедливості вирощує він душу людини, із цеглин знань складає наш розум. а моя перша вчителька - це квітка у снах моїх, яка цвіте і приваблює своїм сяйвом багатьох дітей.

      перший раз у перший клас ми прийшли і побачили першу вчительку - валентину іванівну удовик. її лагідна посмішка приваблює, а очі такі добрі, як у рідної мами! від звука до букви, від слова до тексту… через простір рідного краю мандрували ми чотири роки з дорогою нашою вчителькою. валентина іванівна була вимоглива до кожного, саме за це ми їй дуже вдячні.

      зараз наша перша вчителька на заслуженому відпочинку. за плечима має чималий педагогічний і життєвий досвід. швидко, як на вороних конях, промчали молоді роки, не встигла й озирнутися, а вже 35 років минуло відтоді, коли вперше переступила поріг семенівської школи.

      народилася валентина іванівна 29 березня 1959 року в мальовничому селі кімличка. у 1974-у закінчила восьмирічку, а згодом здобувала знання у берестівській школі, з якої вийшла не просто випускницею, а випускницею з відзнакою. не встигла перепочити - вже піонервожата у яснопільщині. у матері щеміло серце: "як там моя дитина? чи скоро приїде? ". та ось валентину іванівну перевели до нашої семенівської зош, поблизу рідного села. цього ж року вступила до глухівського педагогічного інституту, який успішно закінчила в 1982 році. через рік молодій вчительці дали перший клас. як же тоді хвилювалася - па-м'ятає ще й досі.

      певно, немає в семенівці такої родини, яка б не шанувала валентину іванівну як першу вчительку. є такі сім'ї, в яких мати і донька, батько і син училися писати й читати у неї. власне, знають її не лише в селі, а й в усьому районі. до пізнього вечора вчителька працювала у школі, а вдома ж родина, господарство. коли що встигала - лише богу відомо.

      вона довіку вдячна своїм рідним, які підтримували її, з розумінням ставилися до участі в художній самодіяльності, без якої вона просто не уявляла свого життя. валентину іванівну завжди бачимо енергійною, активною, доброзичливою.

      "вчителько моя, зоре світова…" як прекрасно і як влучно назвав андрій малишко вчительку у вірші. дійсно, як зоря ранкова дарує радість нового дня, так і валентина іванівна дарувала нам щоденну радість пізнання світу, майстерно "ліпила" з нас справжніх людей.

      і де б я не була, скільки років мені не минуло, я ніколи не забуду мою другу маму.

      з роси й води вам, моя дорога вчителько! хай ангел-охоронець скрізь оберігає, щастя, здоров'я міцного бажаю.

Учитель! горде і славне звання. праця вчителя споріднена з працею хлібороба й будівельника - із зернин добра й справедливості вирощує він душу людини, із цеглин знань складає наш розум. а моя перша вчителька - це квітка у снах моїх, яка цвіте і приваблює своїм сяйвом багатьох дітей. перший раз у перший клас ми прийшли і побачили першу вчительку - валентину іванівну удовик. її лагідна посмішка приваблює, а очі такі добрі, як у рідної мами! від звука до букви, від слова до тексту… через простір рідного краю мандрували ми чотири роки з дорогою нашою вчителькою. валентина іванівна була вимоглива до кожного, саме за це ми їй дуже вдячні. зараз наша перша вчителька на заслуженому відпочинку. за плечима має чималий педагогічний і життєвий досвід. швидко, як на вороних конях, промчали молоді роки, не встигла й озирнутися, а вже 35 років минуло відтоді, коли вперше переступила поріг семенівської школи. народилася валентина іванівна 29 березня 1959 року в мальовничому селі кімличка. у 1974-у закінчила восьмирічку, а згодом здобувала знання у берестівській школі, з якої вийшла не просто випускницею, а випускницею з відзнакою. не встигла перепочити - вже піонервожата у яснопільщині. у матері щеміло серце: "як там моя дитина? чи скоро приїде? ". та ось валентину іванівну перевели до нашої семенівської зош, поблизу рідного села. цього ж року вступила до глухівського педагогічного інституту, який успішно закінчила в 1982 році. через рік молодій вчительці дали перший клас. як же тоді хвилювалася - па-м'ятає ще й досі. певно, немає в семенівці такої родини, яка б не шанувала валентину іванівну як першу вчительку. є такі сім'ї, в яких мати і донька, батько і син училися писати й читати у неї. власне, знають її не лише в селі, а й в усьому районі. до пізнього вечора вчителька працювала у школі, а вдома ж родина, господарство. коли що встигала - лише богу відомо. вона довіку вдячна своїм рідним, які підтримували її, з розумінням ставилися до участі в художній самодіяльності, без якої вона просто не уявляла свого життя. валентину іванівну завжди бачимо енергійною, активною, доброзичливою. "вчителько моя, зоре світова…" як прекрасно і як влучно назвав андрій малишко вчительку у вірші. дійсно, як зоря ранкова дарує радість нового дня, так і валентина іванівна дарувала нам щоденну радість пізнання світу, майстерно "ліпила" з нас справжніх людей. і де б я не була, скільки років мені не минуло, я ніколи не забуду мою другу маму. з роси й води вам, моя дорога вчителько! хай ангел-охоронець скрізь оберігає, щастя, здоров'я міцного бажаю.

Унас зимують такі птахи : жайворонок , горобець , синиці , голуби , грак шпак у теплі краї відлітають журавлі , ластівки , зозулі