Героїчна боротьба русичів проти монголо-татарських нападників іть скласти твір! )

галицько-волинське князівство було одним із найбільших князівств періоду політичного роздроблення русі (1199-1392). найбільш впливовим князем того часу був данило галицький. він доклав багато зусиль для зміцнення галицько-волинського князівства. до його складу входили галицькі, перемишльські, звенигородські, теребовлянські, волинські, луцькі, поліські, землі, а також території сучасних підляшшя, поділля, закарпаття та молдавії. київ також був у складі галицько-волинського князівства. коли напали татари, захист києва він доручив тисяцькому дмитру. 1239 року монголи захопили чернігів, путивль, глухів, канів, переяслав, а 1240 року – київ. тисяцький дмитро потрапив у полон. політична мудрість дмитра виявилася в тому, що він порадив хану батию залишити галичину і йти в угорщину: «не затримуйся в землі цій довго, час тобі на угрів уже йти. якщо ж будеш затримуватися, земля та сильна, зберуться на тебе і не пустять в землю свою». про те говорив йому, оскільки бачив землю руську, яка гинула від нечестивого.

війська монголів увійшли в землі галичини та волині 1241 року.

три тумени (30 тисяч) монголів на чолі з байдаром вдерлися в польщу, а основні сили (до 70 тисяч ос.) під керівництвом батия, кадана і субедея після триденної битви захопили галич і пішли на угорщину.

князь данило галицький в той час перебував в угорщині, створював антиординську коаліцію.

хан батий висунув ультиматум передати землі галичини золотій орді, не бажаючи зміцнення й посилення галицько-волинського князівства, бо розумів, що на той час це найбільш впливове князівство, яке може створити йому загрозу. не маючи сил протистояти монголам, данило змушений був визнати сюзеренітет золотої орди в 1245 році, але його мудрість і досвід, дипломатичність зробили свою справу (хан батий вважав його своїм другом), і він зберіг галицько-волинське князівство від руйнації.

2. повідомлення вчителя української літератури. «історична основа повісті «захар беркут»

– редакція журналу «зоря» 1882 року оголосила великий конкурс на кращий історичний твір. і. франко взяв у ньому участь, і 1883 року повість «захар беркут» була опублікована в журналі. в основу історичної повісті письменник поклав події про те, як волелюбний народ руської землі боровся з монголо-татарськими загарбниками.

завдання своє як письменника і. франко вбачав у «малюванні людської душі в її поривах, пристрастях, змаганнях, тріумфах і упадках; чим живіше митець на данім історичнім тлі змалює своїх героїв власне як людей, а не манекени в історичних костюмах, тим кращий і тривкіший буде його твір».

у передмові до твору і. франко висловив такі думки:   «повість історична  –  се не історія. історикові ходить передовсім о вислідженнях правди, о сконстатовання фактів, натомість повістяр користується тілько історичними фактами для своїх окремих артистичних цілей, для певної ідеї в певних, живих, типових особах. освічення, характеристика, мотивування і груповання фактів в історика і в повістяра зовсім відмінні: де історія оперує аргументами і логічними висновками, там повістяр мусить оперувати живими людьми, особами.

праця історична має вартість, коли факти в ній представлені докладно і в причиновім зв'язку; повість історична має вартість, коли її основна ідея зможе заняти сучасних живих людей, то значить, коли сама вона жива й сучасна».

про свою роботу над створенням твору «захар беркут» і. франко в листі до м. павлика писав: «я пишу повість історичну, з xiii віку (напад монголі стараюсь, на підставі тих немногих актів історичних по давнє громадське життя, показати життя , безначальне і федеральне наших громад, з руйнуючою силою монголів».

монголо-татарські орди, очолювані внуком чінгісхана батиєм, захопивши київ, прямували через карпати в угорщину. батий огнем і мечем плюндрував землю галицької русі. горіли села і міста, залиті людською кров'ю. але руський народ мужньо боронив рідну землю. знищити саму русь завойовники не змогли. з галицько-волинського літопису і. франко взяв скупі відомості про вторгнення монголо-татарських полчищ у русь, їхній перехід через карпати.

у перекладі, записаному від михайла гасинця із закарпаття, йдеться про один із епізодів боротьби: «русини пі дерева, наклали купи каміння і воду перегородили. коли татари ішли в той глибокий звор, тоді люди ті пі дерева, каміння і воду пустили за одним свистом. то всього почало гучати, стріляти і вибило много »

письменник обрав для свого твору тухольщину недарма. прекрасні карпатські краєвиди, чарівна природа, народ, славний своєю героїчною історією. село тухля, про яке пише і. франко, існує насправді. воно розташоване в мальовничій, порослій лісами місцевості, неподалік м. стрия на львівщині. але події, описані, в повісті, відбулися не там, де тепер розташоване село, а, як стверджує сам автор, « стін могутнього зелеменя» (гора на північному сході від сучасної тухлі, висота – 1177 м).

ето из моей книги

Указковій країні, створеній уявою українського письменника в. симоненка, під назвою сльозолий жив-був цар плаксій. уже з самого імені стає зрозумілим, що найулюбленішим його заняттям було плакати. він радів, коли ріки сліз заливали землю. цар плаксій вважав, що люди мають тільки плакати. отже, він був злим і жорстоким. тому стає зрозумілим його ненависне ставлення до лоскотона. а лоскотон, навпаки, був добрим і веселим: жив у мандрах і митарстві добрий дядько лоскотон. він приходив кожний вечір — хай чи дош іде, чи сніг — до голодної малечі і усім приносив сміх. звичайно, і діти, і дорослі більше любили лоскотона, завжди чекали на нього. тому цар вирішив знищити лоскотона. на світі є різні люди: добрі і злі. саме злі плаксієві зловити лоскотона. капітан макака, який дуже хотів стати царським зятем, упіймав лоскотона, коли той спав. та друзів у лоскотона виявилося більше. саме вони, прості батраки й робітники, визволили його з в’язниці. персонажі казки ще раз підтвердили давню істину про те, що лите об’єднавшись, можна здолати будь-яке зло. лоскотон переміг, тому що радість, сміх — це життя, і воно завжди перемагає.