6) чому липневу монархію назвали "царством банкірів"

Липнева монархія  (1830 - 1848) - влада, яка встановилася у франції після  липневої революції  1830  року. її називали "царством банкірів", оскільки до складу уряду входила тільки буржуазія. державний бюджет перетворився на джерело доходів для фінансистів, які отримували через нього величезні позики та субсидії. банкіри, використовуючи тісні зв'язки з новим урядом, разом з королем вдало грали на фондовій біржі, спекулюючи державними облігаціями і акціями приватних компаній. їм всяко намагалися заважати  монархісти, які мріяли повернути собі владу. за часів липневої монархії відбувся  промисловий переворот(переважно у легкій промисловості).

Українська культура напри­кінці XVII — у першій половині XVIII ст. розвивалася в су­перечливих умовах. Так, з одного боку, створення власної держави, підтримка культури збоку гетьманів, загальне національне підне­сення сприяли розвитку української культури, з іншого — її роз­виток гальмувався заходами царської влади та поступовим занепадом держави. У 20-ті рр. XVIII ст. Україною прокотилася перша хвиля русифікації. Проте в цей період ще переважали тенденції, що зумо­вили розквіт української культури. Культура цього періоду ґрунту­валася на двох основах: попередньому розвитку української культу­ри та впливу західноєвропейського бароко.

На українському ґрунті культура бароко набула особливих рис, що дає підставу вченим-мистецтвознавцям стверджувати про існування «українського (козацького) бароко». Крім того, культура цього періоду почала швидко набувати світських рис. Тяжким ударом для української культури стало підпорядкування Української православної церкви Московському патріархатові в 1687 р. Іншим кроком царату були всілякі цензурні утиски українського книгодрукування.

Освіта. Наприкінці XVII ст. освітній рівень населення козацької України залишав­ся відносно високим. Тут діяла велика кількість початкових шкіл, у яких учителювали переважно дяки. Вони навчали читати, писати, рахувати, співати. Поширеним було й домашнє навчання. Саме в цей період на Гетьманщині набула поширення форма навчання й здобуття професійних знань при канцеляріях, де викону­вали різні доручення й водночас навчалися ведення канцелярських справ, складання ділових паперів. В Україні характерною була про­фесійна підготовка підлітків через систему учнівства в ремісничих цехах. Таку підготовку здобували й козацькі діти в січовій школі на Запорожжі. Вона готувала канцеляристів, кобзарів, сурмачів.

Нижчою ланкою в системі освіти були початкові школи, їхня загальна кількість протягом XVIII ст. невпинно зростала, наприклад в семи полках Гетьманщини налічувалось близько 866 шкіл. Виникали нові колегіуми, які були середніми навчальними закладами: Чернігівський (1700 р.), Харківський (1727 р.), Переяславський (1738 р.). Значним освітнім центром став Хар­ківський колегіум. У ньому навчалося 800 учнів. Крім традиційних предметів, тут вивчалися також інженерна справа, артилерія і геодезія. У колегіумах вивчали старослов'янську, українську, поль­ську, німецьку, французьку мови, піїтику, риторику, філософію, богослов'я, математику, фізику, медицину, історію, географію, ас­трологію (астрономію), музику.На Правобережжі та західноукраїнських землях діяли переважно єзуїтські колегіуми — Луцький, Кам'янецький, Львівський, Перемишльський та ін.

Вища освіта на українських землях була представлена Києво-Могилянським колегіумом (від 1632 р.) та Львівським університетом (від 1661 р.). Києво-Могилянський колегіум за організа­ційною структурою відповідав вищим навчальним закладам Західної Європи. Після тривалих клопо­тань у 1694 р. колегіум одержав царську грамоту на самоврядування. За грамотою Петра І від 1701 р. він був перетворений на академію як вищий нав­чальний заклад. У 1709 р. тут навчалося близько 2 тис. студентів. Проте вже за декілька років їх кількість зменшилася до 165 осіб. Були тут студенти з Білорусі, Росії, Молдови та південнослов'янських країн.

Книгодрукування. Поширення грамотності серед населення спри­яло розвитку книгодрукування. Найбільшою друкар­нею в Україні з 13 існуючих була Києво-Печерська. На західноукраїнських землях продовжувала діяти Львівська братська друкарня. Вона видавала букварі та інші книжки. Значний внесок у розвиток книгодрукування зробили Почаївська та Унівська друкарні. Найбільшими видавничими центрами залишалася друкарня Києво-Печерської лаври. Важливу роль відігравала й Чернігівська друкарня. Книги друкувалися українською, церковнослов'янською, латинською та польською мовами. Прикметною рисою книгодрукування, попри заборони Синоду Російської православної церкви, стало зростання друку світської літератури. А запроваджений за Петра І гражданський шрифт зро­бив книжки більш доступними для широкого кола читачів.