Морфологічний та словотвірний аналіз слова весняний

Цього літа я знову на морському узбережжі. Ранок на безлюдді серед гомону хвиль — моя улюблена пора. Та сьогодні, бачу, я тут не сам. За кількасот метрів витягує свого човна на берег якийсь рибалка і кличе мене до Мабуть, багато риби впіймав. Підбігаю. Удвох ми швидко витягуємо і прив’язуємо човен. А що ж у ньому? Оце так риболовля! На дні сиділа справжня морська чайка, прив’язана за ногу, і дивилася на мене насмішкуватими злісними очима. Я ніжно погладив її шовковисте пір’ячко.

Чоловік застеріг від чайчиного гострого дзьоба і забіяцької кус­ливої вдачі. Казав, що через це її не люблять, називають злюкою, розбишакою. Але він зріднився з цією істотою, бо зобов’язаний їй своїм життям.

Того дня зненацька розгулявся вітрисько, на морі заштормило. Вода бушувала і під, і над човном р довкола став непрогляд­ним. Рибалка спрямував човен туди, звідки чувся розпачливий крик птахи. Вона і вивела його тоді із самого, здавалося, пекла. А коли стихія на морі вгамувалася, зустрів її самотню, обшарпану, ледь живу серед морського баговиння. Чоловік оповідав, а я ми­лувався білосніжною голівкою птаха, його гордо загнутим дзьо­бом, широкою спиною й могутніми крилами, на кінцях чорними, як сажа.

Объяснение: