Краткий анализ басни лягушки просящие царя

Басни и.а. крылова – это особый сатирический жанр, унаследованный со времен античности. в эпоху классицизма басни относились к «низким» жанрам, поэтому в них звучала простая разговорная речь. героями басен могли быть либо люди из народа, либо животные, отражающие определенные черты характера. в басне «лягушки, просящие царя» героями становятся лягушки, но это, конечно, аллегория. аллегория – иносказание – одна из характерных особенностей басни. под лягушками подразумеваются люди, которые просят богов дать им государя. зевес дал им царя, но это был осиновый чурбан, который ни на что не реагировал. отдохнув от страха, лягушки стали смелы и дерзки, а потом и вовсе ни во что не ставили нового владыку. попросив юпитера дать им другого царя, «подлинно на славу», они получили себе на власть журавля. теперь их ожидала другая крайность: журавль ел виноватых, «а на суде его нет правых никого». вскоре лягушки раскаялись в своем желании и опять взмолились юпитеру, «что даже им нельзя… ни носа высунуть, ни квакнуть безопасно». но теперь уже юпитер не идет на уступки. заключительные слова юпитера – это мораль басни, краткое поучительное высказывание, в котором заключается основной смысл басни: «… вам дан был царь? – так тот был слишком тих: вы взбунтовались в вашей луже, другой вам дан – так этот лих; живите с ним, чтоб не было вам хуже! » это урок людям: они хотят изменить свою жизнь через вмешательство извне, не учитывая того, что общество должно развиваться постепенно, . глупые лягушки исходят только из своих представлений о власти, но их ума не хватает на то, чтобы понять необходимость постепенного развития общественных отношений. за это их и наказывает бог. в басне автором используются разговорные и просторечные выражения: «треснулся на царство», «со всех лягушки ног в испуге пометались», «вот пуще прежнего и кваканье, и стон», «глотает их, как мух». многие слова и выражения устарели («почто ж вы прежде жить счастливо не умели? »). но мысль крыловской басни не устарела, она по-прежнему значительна, вызывает и грусть, и смех в одно и то же

Народився 2 лютого 1902 року в місті Балаково (нині — Саратовська область, Росія). Росіянин.

У серпні 1919 року вступив до лав Червоної армії. Учасник Громадянської війни в Росії. Воював на Південному фронті проти військ А. І. Денікіна, на Кавказькому фронті проти національних збройних формувань у Азербайджані і Дагестані. У 1923 році закінчив Військово-політичну школу Приволзького ВО.

У 1931 році закінчив курси удосконалення старшого командного складу при Військово-політичній академії РСЧА.

У 1937 році І. Т. Коровніков закінчив Військову академію механізації і моторизації РСЧА.

31 грудня 1937 року І. Т. Коровнікову присвоєне військове звання «бригадний комісар».

8 січня 1938 року І. Т. Коровникову присвоєне військове звання «комбриг».

22 лютого 1938 року воєнкому Особливого стрілецького корпусу І. Т. Коровнікову присвоєне військове звання «комдив».

У грудні 1939 року призначений викладачем кафедри тактики Військової академії механізації і моторизації РСЧА.

У березні 1941 року призначений заступником командира 2-ї танкової дивізії 3-го механізованого корпусу Прибалтійського ОВО.

На початку липня 1941 року комдив І. Т. Коровніков призначений заступником командира 12-го механізованого корпусу, а з 14 липня — командиром цього ж корпусу. 25 серпня 1941 року увільнений від посади командира корпусу у зв'язку з його розформуванням.

У серпні 1941 року комдив І. Т. Коровніков призначається заступником командуючого оперативною групою Двінського напрямку й командувачем Новгородською армійською групою військ Північно-Західного фронту.

17 листопада 1941 року І. Т. Коровнікову присвоєне військове звання «генерал-майор».

З січня 1942 року — командуючий оперативною групою 2-ї ударної армії Волховського фронту. У березні того ж року в районі М'ясного Бору був поранений.

У квітні 1942 року генерал-майор І. Т. Коровніков призначений командувачем 59-ю армією.

10 листопада 1942 року йому присвоєне військове звання «генерал-лейтенант».

По закінченні німецько-радянської війни продовжував командувати 59-ю армією до 9 липня 1945 року, коли був призначений командувачем військами Ставропольського ВО.

У 1946 році генерал-лейтенант І. Т. Коровніков закінчив Вищі академічні курси при Вищій військовій академії імені К. Е. Ворошилова й призначений заступником начальника Головного управління кадрів ЗС СРСР. У 1947 році призначений 1-м заступником начальника Головного управління кадрів ЗС СРСР.

З 1952 року й до виходу у відставку — начальник Центрального автотракторного управління МО СРСР.

8 серпня 1955 року І. Т. Коровнікову присвоєне військове звання «генерал-полковник».

У вересні 1963 року вийшов у відставку. Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 2-го скликання.

Мешкав у Москві, де й помер 9 липня 1976 року. Похований на Новодівочому цвинтарі.