Характеристика троекурова из романа дубровский

Троекуров — центральный персонаж повести а.с.пушкина «дубровский» (1832-1833), богатый, родовитый помещик, генерал-аншеф в отставке (в черновиках илья петрович нарумов, гаврила евграфович).         троекуров — реально проживавший в нижегородском уезде помещик, владевший огромными вотчинами. в характере персонажа также много черт двоюродного деда пушкина — генерал-майора петра абрамовича , отличавшегося крутым нравом и необузданным темпераментом.         в повести пушкина фигура т. важна. не случайно повесть начинается с его характеристики: «в быту кир ила петрович выказывал все пороки человека необразованного. всем, что только окружало его, он привык давать полную волю всем порывам пылкого своего нрава и всем затеям довольно ограниченного ума». для пушкина значим не бытовой облик т., а исследование природы «дикого барства» и тех неминуемых последствий, к которым оно приводило. невежественное дворянство, запечатленное фонвизиным, грибоедовым, филигранно-тонко описано пушкиным в «дубровском». именно с этим связан отзыв и.с.тургенева, восторгавшегося «эпическими силами» пушкина, которые сказались в создании лица троекурова (письмо к анненкову, 12 мая 1853).         как свидетельствуют черновые рукописи, пушкин разрабатывал характер т. в повести весьма тщательно: постоянно проводятся параллели в судьбе и облике т. с его соседом-помещиком андреем гавриловичем дубровским. они оказываются как бы двумя ипостасями одного и того же лица, и двуединство их пушкин неоднократно подчеркивает в тексте повести: «будучи ровесниками, рожденные в одном сословии, воспитанные одинаково, они сходствовали отчасти и в характерах и в наклонностях. в некоторых отношениях и судьба их была одинакова: оба женились по любви, оба скоро овдовели, у обоих оставалось по ребенку».         одна из традиций пушкиноведения — противопоставлять образы т. и старшего дубровского, подчеркивая их социальное неравенство. на самом деле (и первой это отмечала а.а.ахматова) у пушкина оба помещика были родовитыми, старыми товарищами по службе (хотя и в разных чинах); нетерпеливость и решительность характера была присуща им обоим. главное, что их отличало, была гордая, не лишенная завистливости бедность одного и богатство другого, позволявшее ему быть самодуром.         нелепая амбициозная ссора, желание поставить друг друга «на место» сделали старых друзей столь непримиримыми врагами, что довели их до суда, по которому т. удалось отобрать имение дубровского. удовлетворив свое самолюбие, он испытывает при этом сложные чувства: «от природы не был он корыстолюбив, желание мести завлекло его слишком далеко, совесть его роптала… он решился помириться с старым своим соседом, уничтожить и следы ссоры, возвратив ему его достояние». сын дубровского в порыве бешенства и отчаяния гонит т. прочь, а старик дубровский умирает от ненависти к т.         в своих человеческих проявлениях т. подчас выглядит симпатичнее изувеченного спесивой бедностью дубровского. он неоднократно предпринимает усилия для примирения со старым товарищем, тогда как тот отвечает ему необузданным гневом и ненавистью. помешательство и смерть старшего д. выглядят скорее следствием его злобы, чем безвыходности ситуации, в которой он оказался, лишившись своего имения. если попытаться мысленно поменять их местами, то трудно ручаться, что андрей гаврилович дубровский, наделенный богатством и властью, окажется добрее, справедливее, лучше т.         т. и его бывший друг, старший дубровский, в своих главных, определяющих чертах характера как бы две стороны одной и той же медали. третьей их ипостасью оказывается владимир дубровский, нравственная система которого тоже предельно непоследовательна. он действует точно так же, как и старшие герои: осознавая, что приказные, выполняющие решения об изъятии имения, ни в чем не виноваты, тут же отдает команду запереть все двери и сжечь родной дом вместе с приказными, после чего ему не остается иного выхода, как податься в разбойники. так завершается в романе судьба разоренного дворянина. завершение провидческое. спустя несколько лет пушкин напишет: «не бог видеть бунт — бессмысленный и беспощадный».

Ант́ичність — період історії від 800 року до н. е. до 600 року н. е. у регіоні середземного моря. гоме́р— легендарний давньогрецький поет, якого вважають автором «іліади» та «одіссеї», двох славетних грецьких епічних поем, що започаткували європейську літературу. в «одіссеї» міститься перше у писемних джерелах повідомлення, що стосується найдавнішого населення на теренах україни — кіммерійців[1]. в античності гомеру приписувалося авторство й інших творів (див. кіклічні поеми; від деяких з них збереглися фрагменти). сукупність проблем, пов'язаних з особою гомера і його відношенням до «іліади» та «одіссеї», про час виникнення, склад і взаємозв'язок окремих частин цих поем становлять знамените не тільки в порівняльному літературознавстві, а й у всій науці про античний світ «гомерівське питання». вважається національним народним героєм греції. одіссей один з яскравих героїв поеми гомера. незважаючи на те, що він був нащадком богів, герой володів звичайними людськими рисами.   одіссей сильний та хоробрий воїн, але були і сильніші за нього. та не фізична підготовка герою в бою та в житті. головними помічниками стали кмітливість, розум та логіка. саме ці якості зробили одіссея героєм.характеристика одіссея: є герою і безцінний життєвий досвід. він багато мандрував тому хитрість та кмітливість спонукали обдурити суперників. одіссей переміг людоїда циклопа та царицю цицею, що перетворила його друзів на свиней. циклопа він позбавив єдиного ока. потім вдало проплив повз сирен та опанував палац. саме здатність перетворити обставини в свою користь герою одержувати перемогу. образ одіссея многострадальний. герой значний час знаходиться далеко від рідних земель. він сумує по жінці, яка чекає його. серце воїна болить за рідним краєм. в образі одіссея втілюється образ всього народу. незважаючи на всі труднощі, він все ж таки мріє повернутися на рідні землі та обійняти дружину. ці переживання образу величності. відмінно від образів інших героїв античності, образ одіссея багатогранний. в характері героя присутні також і негативні риси. він розважливий і розраховує кожний свій крок. одіссей вміє лічити гроші і отримувати прибуток. хитрість проявляється і в господарських справах. жорстокість героя проявляється в його помсті. він не прощає своїх ворогів. душа одіссея дуже вразлива.   античний герой був популярний серед жінок. він купався в їх увазі, але щиро кохав тільки свою дружину. одіссей був зневажений богами та цей факт його не турбував. навіть можливість отримати безсмертя не захопила героя проміняти свою любов до батьківщини, жінки та сина. така відданість визначається правильними поняттями про честь, совість та гідність. в образі одіссея втілена доля цілого народу, його стремління повернутися на рідні землі, страждання багатовікового скитання і радість думки про те, що дома чекають.