Твір-оповідання на основі побаченого на тему випадок у моєму житті який я ніколи не ! плис! заранее !

був теплий день.я йшла ,як завжди з друзями на жартували ,смі я повернула голову на сигнал авто,яке попереджало про узбіччі дороги сиділа дівчинка,але це була незвичайна дівчинка.маленька,худорлява,брудна зі скуйовджиним волоссям і обличчям,на якому читалося втомлення і разом з друзями завмерли від болю.вона двома ручками стискала окраєць хліба,мабуть,який дав хтось с так обережно його тримала,як самий найцінніший неї підійшло цуценя, таке саме занебане,як і вона і почало горнутися до ніг.мала подивилася на хліб,потім на і віддала йому той єдиний шматок,що був у неї

я не втрималась и заплакала.мі з друзями підійшли до неї і відняли з потім повели до розповіла нам,що її мати п.є,вітчим знущаеться и вона втікає з дому,щоб побути на самоті їй дала трохи грошей і попросила залиши свою

пізніше я дізналася,що батьків позбавили батьківських прав,а дитину відправили до і щастя вдача схилила над нею голову.її удосерила сімейна пара,яка пізніше купила квартиту а нашому будинку.коли ми випадково зустрілися,я її не впізнала.вона буда красуня.коли вона мене побачила,то побігла до мене і сказала,що я її добра фея.я заплакала.ми з нею стали подругами і я їй подарувала

це справжня історія з мого життя,але якщо хочеш,можеш іі

Яможу запропонувати один із своїх творів про тараса шевченка, у якому описується його село. рідна  домівка  - місце, де тебе завжди чекають, підтримають, вийти із заплутанного лабіринту долі  кожен колись стане дорослим, самостійним. багато хто поїде на чужину. але ці люди ніколи не зможуть там повністю себе реліазувати, стати справді у них в серці завжди буде невеличкий сірий комочок печалі. саме він буде проситися у ті щасливі дні дитиства, смішні, радісні випадки з життя, за тим вогником, який палає в домівці, вогником родинного затишку, любові.. у цей вогник завжди пі, наші близькі, рідні люди, дрова, щоб світло, яке випронює він, вийти із темного коридору долі. адже це так приємно відчувати, що на світі є людина, яка зможе завжди прйити тобі на допогу, ніколи не залишить в біді. ці самі люди - батьки. саме вони завжди хочуть дати нам все найкраще, можливо, не завжди так, як того хочеться, проте вони стараються. і потрібно пам'ятати, що у когось і цього всього немає.на світі є багато сиріт. хоча ці люди не мають батьків, вони не , більшість із них.яскравим прикладом моїх слів є велетень української літератури, кобзар тарас григорович шевченко. коли хпопчикові було 11 років, він залишився без батьків. його важка доля - кріпацтво, всі випробування долі, не змогли встояти перед його рішучістю творити, дати людям надію на краще майбутнє. ця людина - справжій патріот. кожна його поезія пронизана болем про рідний край, україну.у його віршах відчувається біль за своєю домівкою, адже він розумів, що це - найрідніше його місце.  під час читання його творів, я у фантазіях предсталяю картини, які зображує поет, заодно і його село - моринці.у моїй уяві постає зелене місце, яке ніби сама матінка-природа держить у руках. на вулиці сидить старенька бабуся, на старій дерев'яній лавичці. перед нею, на зеленій траві, діти, які граючись з рижим котиком, слухають її фантастичні історії.будинки надзвичайно старі, вгрузлі в землю. віконечка розміщені низько біля землі, ніби дивляться за маленькими лісовими мешканцями, робітниками - мурахами. дах хатинки зроблений із сіна, яке омивається сонячними промінцями. двері зроблені із старої деревини. біля кожного дому росте смачний виноград. мальоничі городи, неначе солдати стоять один за одним в ряд. на них ростуть багато різноманітних овочей: обрана в шубу капуста, стиглі огірочки, червоні помідори, картопля у цій місцевості добре розвинене скотарство, тому в кожній хаті було по свині, корові, декількох десятках куриць, гусей.  а які прекрасні тут ! неможливо надивитись. багато квітів росте там: маки, чорнобривці, кульбаба, конвалі але найбільше виділяється височезний старий дуб, який манить своєю крастою. у спеку під ним можна добре відпочити, поспати, що неоднаразово робили діти. а коли заходить сонце все поле перетворюється на арену чародійства! кожна рослинка і височезний дуб переливаються у різні кольорові гамми, неначе веселка у глибокому синьому небі.десь тут, ховається від сварки, побиття, тарас. сівши з пезликом, фарбами і бумагою в руках, творить він нову неперевершену картину. це не просто витвір,-це шедевр. його рука ходить легко і вільно по листку бумаги, малюючи. а картина витончена, "смачна".цей хлопчина, навіть, не запідозрює, яку велуку роль зіграє в українській літературі, який великий стрибок тарас зробить у ній. я, справді, дуже гордий, що пишу про таку велику людину.  а в моринцях настала ніч. навкруг повна тишина, тільки маленька зозуля розриває її на частинки. село заграло новими барвами..ні, воно не здається похмурим. все навколо загадкове, ніби чекаюче своєї відгадки. це чарує всіх, хто побачить його.а дуб, у свою чергу, здається порталом в інший світ, такий же кожне місце чарівне по своєму, красиве. тільки людина, яка справді любить, шанує свій рідний край зможе відкрити це неперевершене творіння природи.