Людина - господар своеi долi. твiр- роздум

мабуть, не буде секретом, коли скажу, що всі країни світу мають програми збереження свого національного сільського господарства. там закупівельні ціни на продукцію гарантують життєвий рівень фермера в середньому на 8-10 відсотків вищим, ніж працівників інших професій. таким чином компенсується непривабливість його праці. протекціонізм держави - це й політика оподаткування, соціального розвитку.а в нас склався інший образ селянина: це – людина в гумових або кирзових чоботях, у фуфайці, влітку – в тапочках або чунях на босу ногу. щось пристойніше їм купити – часто не по кишені. якщо ціни підніматимуться і далі угору, то доведеться сільському трудівникові плести постоли.ой, як далеко від стирання тієї грані між містом і селом, про яку так здорово співали батьки світлого нічим не відрізняються від інших селян нашої незалежної україни й прості хлібороби із копиткова, з якими довелося вести відверту розмову про наболілі проблеми. все ті ж за-клопотані обличчя, застиглі в чеканні кращих часів, засмаглі й порепані від щоденної праці руки, взуті у недороге взуття ноги. але вони не хникають, бо є господарями своєї долі. хтось дає собі раду мозолястими руками, хтось розумом і знаннями, хтось знаходить себе в мистецтві, техніці, бджолярстві, релігії. і якщо не всі пройняті любов’ю до держави, то, принаймні, ті, з якими довелося мені поспілкуватися протягом дня, все ж таки переймаються проблемами україни, цінують її культуру й мову, виховують в цьому дусі своїх дітей і внуків. шанують тут і тараса григоровича шевченка, читають його геніальні твори. в центрі села споруджено погруддя поета (див. фото вгорі), названо його іменем місцеве фермерське господарство.