Склади розповідь про одну з історичних пам’яток україни або свого міста

україна неймовірно багата на пам'ятки, які належать до прадавніх часів. ці пам'ятки є свідками формування української нації. наші обдаровані предки споруджували їх, щоб утілити народні мистецькі ідеали. наприклад, у xi столітті за ініціативою ярослава мудрого було споруджено головний храм київської русі — софійський собор. саме тут відбувалися урочистості, пов'язані з посадженням князів на київський престол або з прийомами іноземних дипломатів. прямокутну споруду софії київської за сивої давнини оточували два ряди відкритих галерей, а вінчали собор тринадцять куполів, суворий сірий колір яких чудово гармоніював із рожевими стінами. у хііі столітті військо хана батия зруйнувало київ, і тільки свята софія залишилася стояти над згарищем міста. за словами павла загребельного, софія київська стояла над попелом і руйновищем, ніби сама богоматір підносила руки в молінні. саме завдяки непорушності собору кияни усвідомили силу божого захисту й повірили в те, що марія оранта завжди триматиме над ними свої молитовно підняті руки. спочатку собор усередині був прикрашений дивовижною мозаїкою та неперевершеними фресками. у своїй більшості то були твори на сюжети святого письма, але багато було й зображень полювань, свят, ігор. саме своєю мозаїкою насамперед цінний собор. досьогодні вона вражає яскравістю та свіжістю живих барв, довершеною композицією, тонкою технікою виконання. майже тисяча років минуло з часів спорудження софії київської, але й досі викликає захоплення духовна велич та сила натхнення стародавніх зодчих.

творчість ліни костенко — це високий рівень думання, долання висоти, що стала нормою. «не треба думати мізерно», — ці слова можуть бути девізом творчості поетеси. гете якось висловився, що жінка, пишучи вірші, не думає про зміст. вона керується почуттями, а не розумом. про ліну костенко так не скажеш. у її творах і почуття, і розум злиті воєдино. ліна костенко — поет, що пише не про все, а про важливе. один із напрямків її творчості — це історична пам'ять: далекий світ, купецька одіссея, хмільне старе вино старовини! вона своєю поезією будує мости між минулим, теперішнім і майбутнім. на страту козацького гетьмана павлюка і його старого товариша томиленка. вони готові з гідністю прийняти смерть, але їх мучить думка про те, що разом з ними гине молодий козак сахно черняк, який не кинув гетьмана і вирішив умерти з ним заодно. павлюк і томиленко вмовляють його тікати, поки є можливість, навіть намагаються зіпхнути з воза, але молодий козак навідріз відмовляється. павлюка видали ворогові свої, і сахно своєю смертю хоче спокутувати гріх, який чорною плямою ляже на весь народ. тому на слова томиленка — «нестерпно бути зрадженим. болить», — черняк відповідає: а стерпно бути заодно із тими, хто перемовчав, коли вас в'язали? та все життя отак про себе й знати, що ти не зрадник, ні, ти не відступник, ти, боже збав, не видавав нікого, ти просто вчасно очі опустив! і після цього зватися людиною «не через вас я іду, а для себе», — сказав, як відрізав, черняк. не по-жіночому твердо лунає питання з твору «циганській музі»: і що їм всім до того, що корчишся ти з болю? щоб так страждать за нього, чи вартий цей народ? ! але ж, але ж, але народ не вибирають. і сам ти — тільки брунька у нього на гіллі, для нього і живуть, за нього і вмирають, ох, не тому, що він — найкращий на землі? ліна костенко своїм життям вистраждала цю достойну відповідь. дійсно, народ, як і матір, не вибирають. відчувати себе часточкою, брунькою на народному гіллі — це щастя для справжнього патріота. поетеса у всіх своїх історичних творах уміє зобразити дідизну так, що вона наближається до нас, сучасних читачів, робиться об'ємною і зрозумілою. і тоді, здається, зникають віки, що розділяли давно минуле і сучасність. маруся чурай — дівчина з легенди. кажуть, що у xvii столітті жила у полтаві дівчина, яка не тільки гарно співала, а й складала пісні, які стали народними. ліна костенко у романі «маруся чурай» розповіла не тільки романтичну історію нещасливого кохання марусі чурай до гриця бобренка. поетеса розкрила перед читачем великий пласт історії. у її творі історичні особи — не статичні фігури. вони живуть, діють, помиляються і перемагають. «маруся чурай» — це народне життя, строкате і повне, це виснажлива боротьба, це*сама історія промовляє до нас своє живе слово. ліна костенко у своїй творчості часто звертається до історичного минулого україни, в якому вона (а разом з нею і ми) шукає і знаходить відповіді на питання, що ставить їх сучасне життя.

Після кількагодинної прогулянки вулицями Львова починаєш відчувати себе мислителем загальнолюдського значення. Сюди приїжджають не просто подивитися, а духовно наснажитися. Не один колишній львів'янин, нині мешканець Києва, а чи Москви, чи Нью-Йорка, сподівається знову наситити своє серце флюїдами Львова, відчути солодку відповідність свого внутрішнього ритму з пульсом буття. У ту мить, коли довговічне каміння нашіптує про нетлінні цінності світобудови, коли історію прочитуєш навіть дотиком руки,- кров по жилах струменить так лагідно, як вода лісового струмочка.