Головні геро казки летючий корабель

були co6i дід та баба, а в них було три сини:   два  розумних, а  третій  дурний. розумних же вони й жалують, баба їм щонеділі 6ілі сорочки дає, а дурника вci лають, сміються з нього, а він, знай, на печі у npoci сидить, у чорній сорочці, без штанів. як дадуть, то й їсть, a нi, то він i голодує. аж ось прийшла чутка, що так i так: прилетів такий царський указ, щоб зібралися до царя вci на обід, i хто построїть такий корабель, щоб лгтав, i приїде на тім кораблі за того цар дочку віддає. розумні брати й радяться: —      піти б то, може, там де наше щастя закотилося! порадились, просяться в батька та в матерк—      підемо ми, — кажуть, — до царя наобід: загубити — нічого не загубимо, а може, там де наше щастя закотилося! батько їх умовляє, мати їx умовляє hi! —      підемо, та й годі! благоеловіть нас надорогу.cтapi, нічого робити, взяли поблагословили їx на дорогу, баба надавала їм білих паляниць, спекла порося, пляшку горілки дала, пішли вони.а дурень сидить на печі та й co6i проситься: —      піду i я туди, куди брати пішли! —      куди ти, дурню, підеш? — каже мати. — десь тебе й вовки з'їять! —      hi, — каже, — не з'їять. піду! cтapi з нього спершу сміялись, а то давай лаяти. так нi! вони бачать, що з дурнем, мовляв, нічого не зробиш, та й кажуть: —      ну йди, та щоб уже й не вертався i щоб не признавався, що ти наш син! баба дала йому торбу, наклала туди чорного черствого хліба, пляшку води дала й випровадила його з дому. він i пішов. іде та й іде, коли зустрічає на дорозі діда: такий сивий, борода біла, аж до пояса! —      здоро діду! —      здоров, сину! —      куди йдете, діду? а той каже: —      ходжу по світу, з біди людей виручаю.а ти куди? —      до царя на обід.—      xi6a ти, — питає дід, — yмієш зробити такий корабель, щоб сам літав? —      hi, — каже, — не вмію! —      то й чого ж ти йдеш? —      а хто його знає, — каже, — чого! загубити — не загублю, а може, там де моє щастя закотилося.—      сідай же, — каже дід, — та спочинештрохи, пополуднуємо. виймай, що там у тебе в торбі—      е, дідусю, нема тут нічого, самий черствий хліб, що ви й не вкусите.—      нічого, виймай! от дурень виймає, аж з того чорного хліба та такі стали паляниці білі, що він зроду й не їв таких: сказано, як у панів!

—      ну, що ж, — каже дід, — як його, непивши, полуднувати? чи немає тут у тебе вторбі горілки? —      де б то вона в мене взялась? є тількиводи пляшка! —      виймай! — каже.він вийняв, покуштував — аж там така горілка стала! —      от бач! — каже дід.от вони розіслали свитки на траві, посідали, давай полуднувати. пополуднували гарненько, подякував дід дурневі за хліб, за горілку та й каже: —      ну, слухай, сину: йди ж тепер ти в ліс,та підійди до дерева, та й удар сокирою в дерево, а сам мерщій падай ниць і лежи, ажпоки тебе хто не розбудить. тоді, — каже, —тобі корабель збудується, а ти сідай на ньогой лети, куди тобі треба, тільки по дорозібери, кого б там не стрів.дурень подякував дідові — і розпрощалися. дід пішов своєю дорогою, а дурень пішов у ліс.от увійшов у ліс, підійшов до дерева . .

сьогодні в нас буде контрольна по і, і я вирішив не ходити в школу. батьки рано пішли на роботу, вони не дові, що я один день прогуляю; я дуже утомився, уже кінець року, мене замучили справи! “можу я хоч один день відпочити? – запитую себе й відразу ствердно відпові: – звичайно! ” це був божественний день. я переглянув всі телепередачі, об’ївся варенням, зібрав модель літака, що зберігався від дня народження

потім сіл за уроки. зненацька задзвонив телефон. я взяв трубку. дзвонила наша класна керівниця, вона запитала, чому мене не було вшколе.

голосом батька я відповів, що син хворий, у нього висока температура. ганна юріївна затурбувалася про моє здоров’я, запитала, чи не треба чим . я подякував даному тексту призначений тільки для приватного використання 2005 її за турботу й відповів, що нічого не потрібно. потім вона попрощалася й запитала, з ким розмовляла? і я, не подумавши, відповів: – з моїм татом!