Составите перессказ древнегреческого мифа фрикс и гелла зарание

в древнем минийском орхомене в беотии правил сын бога ветра эола, царь афамант. двое детей было у него от богини облаков нефелы - сын фрикс и дочь гелла. изменил нефеле афамант и женился на дочери кадма, ино. невзлюбила ино детей от первого брака своего мужа и замыслила погубить их. она уговорила орхоменянок иссушить семена, заготовленные для посева. засеяли орхоменяне поля иссушенными семенами, но ничего не взошло на их всегда плодородных нивах. грозил голод орхоменянам. тогда решил афамант послать посольство в священные дельфы, чтобы вопросить оракула стреловержца аполлона о причине бесплодия нив. коварная ино подкупила послов, и они, вернувшись из дельф, принесли ложный ответ оракула.

- вот какой ответ дала прорицательница пифия, - говорили афаманту подкупленные послы. - принеси в жертву богам твоего сына фрикса, и вернут боги плодородие нивам.

афамант, чтобы избежать великого бедствия, грозившего орхомену, решил пожертвовать своим любимым сыном. торжествовала ино: удался ее план погубить фрикса.

все было уже готово для жертвоприношения. пасть под ножом жреца должен был юный фрикс, но вдруг явился златорунный овен, дар бога гермеса. послала овна мать фрикса, богиня нефела, чтобы спасти своих детей. сели на златорунного овна фрикс с сестрой своей геллой, и овен понес их по воздуху далеко на север.

быстро несся овен. далеко внизу расстилались поля и леса, и серебром извивались между ними реки. выше гор несется овен. вот и море. несется над морем овен. испугалась гелла, от страха не может она держаться на овне. упала в море гелла, и поглотили ее вечно шумящие морские волны. не мог спасти фрикс сестру. погибла она. с той поры море, где погибла гелла, стало называться геллеспонтом (море геллы; современный пролив дарданеллы).

все дальше и дальше несся овен с фриксом и спустился, наконец, на берегах фасиса в далекой колхиде, где правил сын бога гелиоса, волшебник эет. воспитал эет фрикса, а когда он возмужал, женил его на дочери своей халкиопе. золотого же овна, спасшего фрикса, принесли в жертву великому тучегонителю зевсу. золотое руно овна эет повесил в священной роще бога войны ареса. сторожить руно должен был ужасный, извергающий пламя дракон, никогда не смыкавший сном своих глаз.

молва об этом золотом руне распространилась по всей греции. знали потомки афаманта, отца фрикса, что спасение и благоденствие их рода зависят от обладания руном, и хотели любой ценой добыть его. 

Отже, твір Шолом-Алейхема — це роман про роман: ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненне кохання.

У дитинстві Шимек і Бузя були господарями свого світу: "наш дім — палац. Я — принц. Бузя — принцеса... це наше небо, наш вітерець, наші пташки — усе наше, наше, наше!". Вони були з'єднані у ньому, як закохані Соломон та Суламіт у біблійній "Пісні над піснями". Але Бузя уже в дитинстві зіткнулася із жорстокістю світу: батько її утонув, а мати покинула її.

Шимек відчуває ворожість світу, коли дитинство уже в минулому, а кохання втрачене: "наш двір уже не виноградник Царя Соломона, що в "Пісні над піснями". Колоди і дошки... вже не кедри і буки... Гора, що за синагогою, вже не гора Ливанська... Куди подівся мій юний, свіжий, ясний і світлий світ, мій світ із "Пісні над піснями"?". Навколишній світ втратив своє метафоричне, символічне звучання.

Оповідь ведеться від першої особи, і завдяки особливостям оповіді — зверненням до читача і повторам — читач стає слухачем, майже співбесідником автора. Оповідач час від часу повертає нас до початку роману, який був для нього початком, джерелом і прекрасної мрії, і невтоленної печалі,— адже "початок, найпечальніший початок, кращий за найрадісніший кінець".

Символіка і поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь Шимека "великий луг, який тягнеться безкінечно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками вкритий, червоними квіточками уквітчаний".

Роман пройнятий не лише символікою біблійної "Пісні над піснями", але й фольклорними, авторськими символами: це образи казок із "Тисячі й однієї ночі", які Шимек розповідає Бузі (історії про царівну, країну карликів, політ над хмарами), вогники святкових Свічок і пасхальні молитви, символи західного сонця, чарівної гірки. Образ сонця, як і біблійний образ Суламіти, пов'язаний із героїнею роману: "Хмаринка майнула по її прекрасному личку. І мені здається, ніби сонце раптово заховалося...Бузя перестала плакати, і вже ожило. Сонце сяяло, як і раніше". Образ Бузі, як сонце, освітлює життя ліричного героя, Шимека, але дівчина, ніби сонце, йде за горизонти: в останній частині роману Шимек залишається сам і може лише згадувати про свою ніжну Суламіт.

Мрія про ідеальне кохання залишається нереалізованою, але у фіналі оповідач знову повертається до початку свого роману і свого життя — адже "початок, найпечальніше начало, краще за найрадісніший кінець". Які радощі і печалі не принесе подальша доля герою роману, його чарівна дитяча казка залишиться в його пам'яті.

Ліричний роман Шолом-Алейхема — один із найпоєтичніших творів єврейської літератури. "Пісня над піснями" написана прозою, але мова й образи уподібнюють твір до прекрасної пісні про кохання.