Захар беркут виписати цитати до характеристики образу максима

Визвольні традиції наших предків і. франко у творі «захар беркут» блискуче втілив у художніх образах тухольців, захара беркута, максима, мирослави. він змалював картини героїчної боротьби проти монгольської навали. любов до батьківщини керує всіма вчинками тухольців. захищаючи свою батьківщину, народ сповнений патріотичного піднесення, здатний на високий подвиг. мов казковий велетень, перемагає він вдесятеро сильнішого ворога.  всі тухольці — активні учасники боротьби з монголами. їм є що боронити: у кожного є невеликий шматок рідної і такої прекрасної землі-матері. вони працьовиті, спільними зусиллями викували у твердій скелі вигідні стежки, провели в горах дорогу, засівали зерном поля, будували на річці загати, а тепер зупиняють ворога. як прекрасно описує і. франко захисників, які добирає порівняння, епітети, метафори! «любо було глядіти на ті здорові рум’яні лиця, розігріті мужньою відвагою і гордим почуттям того, що їм прийдеться заступати своїми грудьми все, що найдорожче у них на світі, що в їх оружжя зложено велике діло» . проте не може захоплення викликати ворог, що прийшов на цю землю.  з огидою і. франко описує завойовників: «виринають перед очима чорні страшні голови з маленькими блискучими очима. очі ті тривожно несхибно, мов закляті, глядять на тухольців» або: «мов полова, розсіяна з купи буйним вітром, так розсіялась їх сила по долині»

Про історичну основу думи про марусю богуславку говорити складно, оскільки достовірних відомостей до нас не дійшло. вважають, що образ марусі богуславки — головної героїні твору — це збірний образ, який не має конкретного історичного прототипу, хоч відомо, що іноді вродливі українські дівчата-полонянки, потурчившись, займали видні місця при дворах турецьких вельмож (наприклад, дружина сулеймана і роксоляна). бували випадки, коли дівчата-полонянки потрапляли в гарем, ставали дружинами турецьких багатіїв, навіть мали від них дітей. та до кінця життя в глибині їхньої свідомості жеврів патріотичний вогник і не забувалася провина перед рідною батьківщиною, не затухало почуття до рідного батьківського краю, рідної землі. великі муки терпіли такі люди, часто це було трагедією їхнього життя. ось в цій думі і розповідається про дівчину-полонянку «марусю, попівну богуславку», яка, потрапивши в полон, «потурчилась, побусурманилась для роскоші турецької, для лакомства нещасного» — стала дружиною багатого «пана турецького».