Напишите краткую биографию фазу алиевой

  фазу гамзатовна али́ева  (5 декабря  1932)  — советская и российская  аварская  поэтесса, народная поэтесса дагестана (1969), прозаик и публицис. внесла существенный вклад в развитие даге­станской и российской . помимо этого занималась правозащитной деятельностью.

награждена двумя орденами «знак почёта» и двумя орденами  дружбы народов, орденом  святого апостола андрея первозванного  (2002); удостоена  золотой медали советского фонда мира, медали «борцу за мир» советского комитета защиты мира и юбилейной медали всемирного совета мира, а также почётных наград ряда зарубежных стран.

фазу алиева является автором более 102 поэтических и прозаических книг, переведенных на 68 языков мира[8], в том числе поэтических сборников «родное село», «закон гор», «глаза добра», «весенний ветер» (1962), «радугу » (1963), «мгновенье» (1967), поэм «на берегу моря» (1961), «в сердце каждого ‒ ильич» (1965), романа «судьба» (1964), поэмы «тавакал, или отчего седеют мужчины», романов «родовой герб», «восьмой понедельник» о жизни современного дагестана. стихи а. переведены на язык  — сборники «голубая дорога» (1959), «резьба на камне» (1966), «восемнадцатая весна» (1968)[9].

в 1950—1954 годах работала учительницей в школе.

с 1962 года редактор дагестанского издательства учебно-педагогической .

с 1971 года  — главный редактор журнала «женщина дагестана».

в течение 15 лет была заместителем председателя верховного совета дагестана.

с 1971 года  — председатель дагестанского комитета защиты мира и отделения советского фонда мира дагестана, член всемирного совета мира.

член  общественной палаты россии  (до 2006 года)[10].

похоронена на городском кладбище в махачкале.

Объяснение:

Щасливого майбутнього, коли національно-визвольна боротьба буде успішно завершена, будь-яка окупація зникне - й українці заживуть повноцінним людським життям.

Але у 1859 році, в переспіві "Осія. Глава XIV" він провіщав і щось жахливе: "Погибнеш, згинеш, Україно, / Не стане й знаку на землі, / А ти пишалося колись / В добрі і розкоші! Вкраїно!".

Оновлена українська земля, світ вільних сина і матері, і світ без України, земля загиблих "лукавих чад" - ці дві можливості мабутнього постійно супроводжують нашу націю.

Але Шевченко не лише по-батьківськи надихає чи остерігає.

Він у літературній формі ще й пропонує національну ідеологію, націоналістичний суспільний світогляд та буттєво-історичний, національно-екзистенціальний тип мислення. Мислення у категоріях захисту, відтворення та розвитку нації. Саме такі світогляд і мислення формують новий - шевченківський! - тип української людини! Саме вони покликані забезпечити тривання українців та їх Батьківщини у часі й просторі.

З яких найважливіших компонентів складаються ці світогляд і мислення

Насамперед Кобзар пропонує три найосновніші національні ідеали, три найголовніші цінності, що повинні б визначати орієнтири життя - й окремої людини, і цілого народу.

Ідеться про Бога, Україну, Свободу.

Передусім життя українця - це життя з християнським Богом, Творцем всього сущого, Батьком правди і волі. Шевченко, як справжній пророк, нерідко веде дискусію з Господом, бачачи невимовні страждання своїх земляків, але утверджує все ж усепереможну віру в Нього як, наприклад, у поемі "Кавказ":

Ми віруєм Твоїй силі

І духу живому!

Встане правда! встане воля!

І Тобі одному

всі язики

Вовіки і віки.

Другий ідеал випливає із закоріненості життя кожної справжньої людини у Батьківщину.

Але це закорінення вимагає осмислення і дії: треба бути по-синівньому відповідальним за Україну перед Богом, предками і нащадками. Тому у медитації "Мені однаково, чи буду..." читаємо:

Та неоднаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені.

Нормальне буття людини і народу неможливе без свободи. Імперіалізм, рабство, неволя, окупації зовнішні та внутрішні спустошують кожного індивіда, деформують усі природні суспільні зв'язки.

Тому третій ідеал утверджує цінність Свободи.

Українець і Україна можуть належним чином існувати у Божому світі лише політично, духовно, економічно вільними. Звідси і заклик до земляків у "Заповіті":

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте.

Окрім трьох ідеалів, ми бачимо в поезії Шевченка велику кількість категоричних імперативів, наказів, що регулюють українське буття і мислення шевченківської людини.

Серед них центральне місце займає імператив національний, найбільш чітко виражений у поемі "Сон" ("Гори мої високії...").

Саме там ліричний герой-християннин висловлює вражаючу готовність пожертвувати найдорожчим інням свої душі - задля ще більш дорогого - врятування буття своєї нації, своєї Батьківщини. Фактично, задля врятування душ своїх земляків:

...Я Богу ...

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену святого Бога,

За неї душу погублю!

Цю ж жертовність мали б усвідомлювати і ми, озвучуючи слова державного гімну: "Душу й тіло ми положим за нашу свободу...".

Але чи усвідомлюємо

Чи пам'ятаємо цей шевченківський наказ - так, як пам'ятали його наші предки, січові стрільці, воїни УНР, наддніпрянські повстанці, бойовики УВО та ОУН, партизани УПА?

Усі озвучені й не озвучені ідеали та імперативи Шевченка органічно включені у його художньо виражену націософію - філософію національної ідеї.

Стрижневим елементом цієї ідеї була й залишається ідея національної державності, показана Кобзарем через наскрізний образ "хати".

Що ж, як не національна держава, повноцінно і на всіх рівнях захищає націю та її буття? Де ще, як не у цій символічній "хаті", народ стає справжнім господарем своєї долі на своїй власній землі? Де ще, як не в Українській Соборній самостійній державі, можуть існувати українські правда, сила і воля? Про це йдеться у "Посланії":

Подивіться на рай тихий

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

Саме Тарас Шевченко, його ідеали, імперативи, його животворна національна ідея спонукають замислитися