Якою бачив людину кальдерон. мини твир

Кальдерон був придворним капеланом, і п'єси його призначались для постановки на королівській сцені. головна тема п'єс кальдерона - тема честі. митець доводить, що право на щастя має кожна людина, але в гонитві за благом варто слухати голос совісті.              крім знаменитої п'єси "життя є сон" (1635), популярними є його драми "лікар своєї честі", "кохання, честь і влада", "пані-невидимка".                            то, може, правий кальдерон: життя - це тільки сон?               (за твором п. кальдерона "життя є сон")              прочитав уперше тему твору, за якою потрібно написати твір, і вирішив, що тут все ясно і просто. у голові пролітали різні думки з приводу і без приводу. хотілося відповісти на питання одразу: "так, життя - це сон, бо третю частину свого життя ми проводимо у сні". правда, є такі ласі до сну, як я - адже я можу і люблю спати по 10 - 12 годин на добу (правда, не завжди це вдається), а це вже не третина, а половина життя. моя маленька сестра, якій ще й року немає, тільки те й робить, що спить. то, виходить, що для неї життя - суцільний сон.              спати - заняття приємне, до того ж, коли сняться гарні сни, поліпшується настрій. а ще деякі люди (наприклад, мої мама і бабуся) люблять заглядати до сонників, розшифровувати свої сни. ми з батьком тільки посміювалися над ними, але тепер, прочитавши кальдерона, я зрозумів, що сон може бути знаком, підказкою. якщо людина вміє користуватися тими підказками, вона може бути готовою до зустрічі з проблемами, намагатися уникнути їх.              це бук перший пунктик, над яким мене змусив замислитися кальдерон.              драматург написав свій твір у xvii столітті, а проблеми, про які він пише, хвилюють людину xxi століття. то що ж виходить? світ старіє, змінюється, розвивається, прогресує, а людина тупцює на місці

Ав стихотворении "я встретил вас и всё былое" описывается чувство человека, которому посчастливилось вновь встретиться со своим прошлым. прошлое представляется ему в образе любимой женщины, с которой он провёл самые прекрасные дни своей молодости. сейчас он уже не молод, казалось бы сердце его пережило многое, но с появлением своей возлюбленной оно оживает ещё с большей страстью. все чувство этого человека при встрече с женщиной описываются в словах ("в отжившем сердце ожило; я встретил время золотое, и сердцу стал так тепло"). так же чувства описываются в строках ("так обвеян дуновеньем тех лет душевной полноты, давно забытым упоеньем гляжу на милые черты; как после вековой разлуки смотрю на вас как бы во сне"). в этих строках нок герой постоянно на кого-то смотрит так, как будто здесь присутствует свет; и это сама героиня. звук представлен в строке ("и вот слышнее стали звуки, не умолкающие во мне"). все чувства лирического героя обострились. тютчев сравнивает это с поздней осенью. несмотря на холодный и пасмурные дни, встречаются тёплые и светлые мгновения. и во всём виновато то чувство, которое дремлет в каждом человеке. настаёт время, оно просыпается. именно это и произошло с нашим героем. казалось бы что он прожил уже долги дни на этом свете, но вот в нём просыпается это самое чувство. и всё в нём и вокруг него меняется. ему вспоминается дни своей прекрасной молодости, и вновь ему приходиться пережить, то состояние души, которое испытывал, находясь со своей любимой девушкой. получается, что в каком бы безнадёжном положении не находился человек, в нём всегда живёт настоящее счастье, достаточно только прикоснуться к нему нежной.