Твiр-роздум "добра слава про обдаровану людину живе у віках"

не можна обминути увагою й василя стуса. поет перейшов через найтяжчі випробування, але не схилив голови. його мужність, нескореність і тепер, як відлуння десятиліть, стала прикладом для нас, українців. а вороги навіть після смерті василя продовжують його боятися, демонтуючи його барельєф на будівлі університету, у якому навчався поет. він, ніби наслідуючи тарасове «караюсь, мучуся — але не каюсь», зносив усі репресії, концтабори. хоч і помер стус у шевченківському сорокасемирічному віці, але вічною залишилися його талант, твори, бо душа славетного українця злилась воєдино з душею всього нашого народу й несе крізь століття до все нових і нових поколінь неповторне поетичне слово.

а чи можна не згадати про жіночну й мужню уродженку полтавщини марусю чурай? про неї пишуть романи, , п’єси, їй будують пам’ятники, без пісень цієї поетеси та співачки не можна уявити нашу літературу й сьогодні, майже через 4 століття. ще з дитинства кожен із нас знає, чому не варто грицеві ходити на вечорниці: «бо на вечорницях дівки-чарівниці! » пісенний спадок марусі такий нетлінний, як і її талант. історія кохання саме цієї дівчини зачаровує нас зі сторінок роману у віршах ліни костенко, який знайшов затишне місце в серцях українців. життя марусі не встелене м’якою доріжкою, під її ступнями було чимало гострого каміння, але, незважаючи ні на кров, ні на біль, вона пройшла всі перешкоди, стиснувши кулаки.

наша історія не написана яскравими літніми барвами, її не читаємо з усмішкою на обличчі, але тут часто можна зустріти справжні таланти, які не обмежилися лише тісними рамками свого століття, а й продовжують дивувати глибиною своїх душ і тепер. треба пам’ятати: те, що ми називаємо «сьогодні», — для когось стане історією, тому саме від нас залежить, чи й про наше покоління згадуватимуть через віки. кожному дозволено взяти в руки пензлик, виводити ним свій слід, яким нащадки можуть захоплюватися, про який писатимуть легенди.

здавна в народі кажуть: яка криниця - такий і господар, який поріг - така й господиня. у цій приповідці, немов у дзеркалі, відбилася не лише людська працьовитість, але й охайність, адже споконвіків люди намагалися оздобити своє обійстя мистецькими витворами, надати йому вигадливих форм, прикрасити багатою фантазією. і особливо це стосується криниць - цих найевятіших місць. як тут не згадати прекрасний народний звичай. майже в кожному селі, на гомінких перехрестях доріг або просто в полі цебенять живі джерела і незвідь-ким їхню невгамовну течію прихо-рошено турботливими руками. над колодязями зводили всіляких форм дашки. вони мають і практичну доцільність -вода завжди залишається чистою.