Скласти текст опис на тему мій брат

у мене є старший брат дмитрик. я дуже його люблю. він старше мене на шість років – йому дев’ятнадцять. дмитро не схожий на тих хлопців, з якими я знайома. мені здається, зараз багато хлопці стали якимись безвідповідальними, несерйозними. у них на розумі тільки розваги. деякі сидять на шиї в батьків, знаючи, що ті вирішать всі їхній проблеми. інші просто не замислюються про своє  майбутнє. і ті й інші мені нецікаві. дратує їхній безглуздий погляд, часто затуманений сигаретами, або, навпаки, зарозуміла посмішка, начебто вони розумніше й значніше всіх інших. мій брат зовсім іншої. у нього є мета в житті. він хоче стати менеджером, хоча говорить, що це буде не єдина спеціальність у його життя

дмитрик увесь час захоплюється чимсь новим. спочатку самостійно навчився працювати на комп’ютері, освоїв безліч програм. тепер серйозно вивчає іноземні мови: ійський і французький. крім того, він займається спортом, майже щодня відвідує спортивний клуб. тому я не боюся, що мене хтось скривдить, – мій брат зможе мене захистити. дмитрик дуже добрий і турботливий. і взагалі, з ним дуже цікаво – він багато знає, багато про що може розповісти

а ще він просто гарний хлопець. у нього блакитні очі й завжди веселий погляд. тому він легко заводить знайомства з людьми – адже він в усіх відразу викликає симпатію. йому тільки дев’ятнадцять років, але знайомі говорять, що в нього дорослий погляд, погляд людини, у якого є мета в житті й упевненості в тім, що він її доможеться. дивлячись на брата, я часто із заздрістю думаю: «и навіщо це хлопчиськові такі густі й довгі вії? » я дівчинка, а в мене вії не такі пухнаті. краще б було навпаки! а от волосся в нас обох гарні: густі, блискучі, каштанового кольори із золотавим відливом. тільки в дмитрика вони сильніше в’ються й більше тверді на ощупь.

можна ще довго  розповідати про його достоїнства, тому скажу одне – у мене чудовий брат, і я цим пишаюся

Уцій поезії все ніби так просто: вечір пізнього травня, зорі, тиша, сім'я вечеряє, мати клопочеться, плугатарі повертаються з поля, дівчата співають ідучи, щебече соловейко.. як же тепло, зати­ шно, божественно в аурі цієї поезії! це восьмий вірш у шевченковому циклі «у казематі», восьма дума у дев'ятому невольничому колі ув'язненого поета. нібито все в цьому творі просто й ясно. проте вгадується й щось причаєне, потаємне, нерозгадане.. у кожному слові трьох строф поезії розлите душевне батьківське тепло. на українську родину поет дивиться добротворними ба­ тьківськими очима. він милується матір'ю, дочкою, яку ще треба «научати» , дітьми, злагодою, таким простим і досконалим ладом родини, що вечеряє, справляючи найдавніший отой, милий людяний обряд. кожне слово поезії просякнуте силою, що йде від розуміння шевченком чоловічої відповідальності за сімейне гніздо рідного народу. проте бачимо: зібралась, повечеряла бідна родина і спати лягла, проте чоловіка — батька й охоронця — у ній немає. чи чумакує, чи вбитий десь на війні, чи поневіряється по заробітках, чи, може, помер? плугатарі повертаються з поля до своїх сімей, а в цій родині свого плугатаря не ждуть.. запеченими устами шевченка говорить чоловік, мужчина, князь свого роду- племені. головна чоловіча великодушна відповідальність — за малу, сімейну державу» і саме в родині — єдино надійна духовна опора чоловіка. поезія «садок вишневий коло » — то стогін душі окраденого долею чоловіка- одинака, до того ще й закинутого далеко від рідної землі. проте ця поезія, мабуть, як жодна інша, доводить абсолютну несхитність шевченка, готовність його за своє, за рідне стояти до останнього подиху. бо то є його українська сутність. сутність чоловіка- захисника, чоловіка-оборонця. який же разючий контраст справляє нинішній стан українського чоловіцтва! нема ладу в державі — суцільні незгоди в сім'ї. немає законів, які надійно ту сім'ю захищали б. виховний простір — передовсім телебачення — віддано і пройдисвітам, а їм абсолютно байдужа українська сімейна традиція як основа державності. чоловік-трудівник позбавлений матеріальної основи для плекання божественного саду власних дітей. можливо, тому й ширить­ ся пошесть наркоманії, розбещеності, пиятики, побутової розпусти? а сім'ї незрідка не вечерявши, хіба що ситі «хрущами» нескінченних обіцянок. кому тут кого «научати»? , а шевченків вірш досі парує смаковитим запахом пшоняного кулешу, дихає ароматом вишневого цвіту. вірш зачаровує аурою божественного затишку родинної