Твір роздум про вчинки людей на основі власних спостережень.

останнім часом я помітила, що мої однокласники мало звертають увагу на добрі чи погані вчинки наших однолітків. та стався один випадок, який змусив і мене, і моїх ровесників замислитися над тим, що сталося.  я відвідую заняття школи карате. стало відомо, що ігор п. із нашої групи дуже сильно вдарив дівчинку — однокласницю. ми знали, що за ігорем давно закріпилася слава першого бешкетника в школі. але щоб ось тренер довго розмовляв із батьками ігоря й дівчинки, а потім було прийняте рішення.  на одне з тренувань прийшли батьки обох сторін. ми вишикувалися в дві шеренги. ігор роздягнувся до пояса й пройшов через наш стрій, а ми, доторкаючись до нього своїми поясами, висловлювали своє обурення. ігор плакав. йому не було боляче, він плакав від сорому за свій вчинок. далі він підійшов і вибачився перед усіма: перед дівчинкою, її батьками, своїми батьками, перед тренером, і перед кожним із нас. я думаю, що це буде йому уроком на все життя. ігор після цього дуже змінився, навіть сам став зупиняти бешкетників, які негідно поводили себе в школі. 

у багатьох з нас буває таке, що не дає спокійно заснути або просто щось турбує. я кажу у багатьох, бо навіть мимоволі ми можемо когось образити, зробити якийсь хибний крок. сказати, що треба все робити сумлінно, дуже легко. а як завжди стримувати себе? мабуть, дуже важко інколи не "зірватись". та щоб заспокоїтись, треба подумати над своїми помилками і спробувати виправити їх. та не завжди і не в кожній ситуації можуть вибачення, не кожну помилку можна

так сталось, що в наш час все менше уваги приділяється моралі. може, на нас так впливає теперішній економічний стан? чому все більше з'являється людей з брудним сумлінням серед політиків, лікарів, вчителів? адже люди довіряють їм своє життя, здоров'я своїх дітей.

після спілкування з такими людьми, втрачаєш віру в справедливість і головне — надію на те, що колись ми житимемо краще.

а колись-то все було інакше: люди сіяли хліб, народжували дітей, навчали і навчалися, молилися богу і ясним поглядом дивилися в незатьмарене небо. та далася взнаки низка трагічних подій, що прокотилися україною протягом xx століття. чисте сумління ставало все більш і більш дефіцитним.

чи зможуть сучасне й наступні покоління винести на власних плечах тягар відповідальності за долю україни? чи вистачить наснаги та сили? сподіваюся, що ми зрозуміємо цю просту річ: докори сумління не треба гамувати, до них треба прислухатись. це — як біль, що нагадує про хворобу. ми обов'язково переможемо наші негаразди і нарешті заживемо за прислів'ям "хто чисте сумління має, той спокійно спати лягає".