Характеристика образів твору хазяїн: соні та калиновича

Дочка хазяїна соня і вчитель калинович змальовані драматургом не так чітко і послідовно, як пузир, феноген і ліхтаренко. однак видно, що автор відвів їм важливу композиційну роль: служити контрастом до «темних сил», уособленням яких є хазяїн і його помічники. і соня, і калинович відчувають, що навкруги їх твориться зло, вони ніби намагаються боротися з цим злом, але їхні зусилля наївні і марні. соня — дочка терентія гавриловича пузиря. вона освічена, інтелігентна, закінчила гімназію із золотою медаллю. дівчина спостерігає за жорстоким «хазяйським колесом », і воно страшить її. соня співчуває пригнобленим, але не знає, що робити, як їм , бо виросла, очевидно, в «тепличних» умовах, далеких від реального життя. випадково ставши свідком бунту робітників, розуміє, що треба розібратися в господарських справах, втручатися, коли потрібно, слідкувати хоча б за харчуванням працівників економії, щоб люди не проклинали своїх хазяїнів. а поки що вона не знає навіть, з чого печеться хліб і вариться борщ. соня наївна, дуже любить батька і починає благати його: «тату, мій лебедику, не дозволяйте людей годувать таким хлібом. не дурно казали в гімназії, що у нас годують людей гірше, ніж свиней; насміхались, я плакала і запевняла, що то неправда, а тепер сама бачу, і вся моя душа тремтить! тату, рідний мій, коли ви любите мене, шануєте себе, то веліть зараз, щоб людей краще харчували! а поки я буду знать і бачить, що у нас така неправда до людей, що нас скрізь судять, проклинають, мені ніщо не буде миле, життя моє буде каторгою! » і тим разючіше тут же виступає жорстока експлуататорська сутність її батька: пузир передає розпорядження ліхтаренкові трохи поліпшити харчування робітників, але зовсім не тому, що його зворушили слова дочки, а щоб робітники не повтікали в гарячу пору. у питаннях кохання і шлюбу соня сміливо й рішуче відстоює своє право на щастя. вона обрала собі нареченого, який хоч і небагатий, але близький їй по духу — учителя калиновича. і згодна вийти за нього заміж, навіть коли батько не дасть на це дозволу. можливо, вона піде однією з калиновичем стежкою «на корисну працю в школі», буде «між молоддю насаждать ідеали кращого життя», а може, повторить шлях своєї матері, яка після її сміливої розмови з батьком про хліб сказала: «і я така була, доню, не думай собі! а життя, знаєш, перекрутило! » можливо, стане великою землевласницею з новими («таке велике хазяйство, і все мені достанеться одній, а я не знаю нічого, не знаю, де тут зло, і не можу нічого зробить »). хоч при цьому велика вірогідність того, що її можуть знищити, розтоптати більш сильні та нахабні конкуренти-сусіди. наречений соні, учитель гімназії іван миколайович калинович, не розділяє її оптимізму щодо поліпшення становища робітників: «трудно там правду насадить, де споконвіку у корені лежить неправда! » він покладає надії на освіту: «будущина в руках нового покоління, і чим більше вийде з школи людей з чесним і правдивим поглядом на свої обов'язки перед спільною громадою, тим скоріше виросте серед людей найбільша сума справедливості» великі надії карпенко-карий покладав на освіту, школу і вклав відповідні слова в уста калиновича: «будущина в руках нового покоління, і чим більше вийде з школи людей з чесним і правдивим поглядом на свої обов'язки перед спільною громадою, тим скоріше виросте серед людей найбільша сума справедливості! » калинович відзначається чуйністю, тактовністю. він розуміє і навіть жаліє батьківські почуття терентія гавриловича, хоч той його образив і відмовив йому. не дивлячись на трагікомічність ситуації — історію з гусьми, через яких постраждав пузир, калинович не хоче сміятися чи іронізувати, як робить золотницький, бо це. не тактовно і навіть жорстоко в такій ситуації. учитель не корисливий, щиро кохає соню і ладен взяти її без приданого і без батьківського благословення. логіка розвитку характерів приводить до думки, що соня й калинович з їхніми ідеалістичними міркуваннями не в силі чинити опір «хазяйському колесу».

с положительной стороны троекуров проявил себя тогда, когда после поединка дефоржа и медведя, он стал уважать француза за его храбрость. также троекуров не поверил заседателю антону пафнутьичу, когда тот рассказал события, произошедшие ночью, когда дефорж ограбил его и сказал, что он разбойник дубровский. троекуров в тот момент не хотел верить в слова заседателя, потому что дорожил дефоржем. также троекуров помиловал мальчика митю и не выпорол его усилиям исправника, который уговорил троекурова не делать этого. а также троекуров отпустил мальчика на волю.