Склаіть розповідь про михайла грушевського

михайло сергійович грушевський народився 29 вересня 1866 року в містечку  холм  у  царстві польському  (нині на території  польщі).

батько  — сергій федорович грушевський, на той час працював викладачем у греко-католицькій гімназії. за сімейною традицією сергій федорович здобув духовну освіту, проте все життя пропрацював на педагогічній ниві: викладав у переяславській і  київській семінаріях, працював директором народних шкіл на кавказі, був автором відомого у дореволюційній росії підручника з церковнослов'янської мови. мати, глафіра захарівна опокова походила з сім'ї священнослужителів із містечка  сестринівка. у 17-річному віці вийшла заміж за професора київської духовної семінарії 30-річного сергія грушевського. михайло сергійович грушевський, згадував своїх батьків, як справжніх патріотів україни, які зуміли виховати «тепле прив'язання до всього українського  — мови, пісні, традиції» та пробудити в своїх дітях національне почуття[2].

дід михайла грушевського, захарій іванович оппоков, який благословив онука на навчання в києві, в  університеті святого володимира, був за життя нагороджений двома  орденами святої анни, бронзовим хрестом,  орденом святого рівноапостольного князя володимира,  — і йому було дароване дворянство[3].

родина грушевських. у центрі  — михайло. владикавказ, близько 1886  р.

1869 року, через стан здоров'я батька, сім'я переїжджає на південь російської імперії: спочатку до  ставрополя  (1870—1878), згодом  — до  владикавказа  (1878—1880). здобувши початкову освіту, 1880 року михайло був зарахований відразу до третього класу тифліської гімназії. у цей час він із захопленням читає твори  миколи костомарова,  пантереймона куліша,  михайла максимовича. під час навчання у гімназії михайло пише свої перші оповідання, які надсилає до україни відомому письменникові  іванові нечую-левицькому, котрий схвально їх оцінює. 1885 року майбутній історик, за підтримки нечуя-левицького, публікує свої оповідання «бех-аль-джугур» та «бідна дівчина»

1. без освобождения от австрийского гнета невозможно было обеспечить хозяйственный подъем и национальное возрождение. главнейшим вопросом надвигавшейся в италии революции было завоевание национальной независимости и политическое объединение страны. в неразрывной связи с этим стояла уничтожения абсолютизма и всех феодальных порядков. 2 . в марте восстание вспыхнуло в итальянских владениях австрии.когда австрийские войска разбили пьемонтскую армию, контрреволюция перешла в наступление и в итальянских государствах. в неаполе король отменил конституцию, начались казни революционеров.в начале 1849 г. в риме вспыхнуло народное восстаниепапа обратился за к президенту французской республики луи наполеону, и тот направил против римской республики большую французскую армию. с французских штыков была восстановлена светская власть папы, а в риме был оставлен французский гарнизон, так как на итальянские войска папа положиться не мог.. в марте 1848 г. восстание против австрийского гнета поднялось также в венеции, где была провозглашена республика с умеренным буржуазным правлением. в дальнейшем революция в венеции тоже была подавлена войсками австрии. с небольшой группой революционеров с трудом пробился к адриатическому морю и на время опять покинул италию. многие революционеры были схвачены и расстреляны. в италии в 1848 – 1849 гг., как и в других странах, произошла незавершенная, потерпевшая поражение буржуазно-демократическая революция 3. причинами ее неудачи были слабость пролетариата, разрозненность и неорганизованность ремесленников и крестьян, измена революции со стороны либеральной буржуазии и помещиков, которые боялись народных масс больше, чем австрийцев. но и в италии   тогда  революция оставила глубокий след, оказала большое влияние на дальнейший ход событий. она дала большой революционный опыт народным массам и толчок дальнейшему развитию революционно-освободительного движения за национальное объединение и буржуазное преобразование страны. в сардинском королевстве сохранилась конституция.