Скласти вислолювання в публицистичному стили на тему: "молодь и культура мовление"

Ми звикли називати себе й суспільство,до якого належимо,українською нацією. а що ж означає таке популярне сьогодні слово "нація”? учені стверджують,що це - певний колектив людей,які мають спільне походження,спільну культуру. однак найголовнішою ознакою,що дає право називатися нацією,є мова – найбільша духовна цінність українського народу.не раз бувало,проходячи повз незначної кількості людей,до нас линуть такі вислови,які просто неприємно слухати. на жаль,сьогодні я все рідше і рідше зустрічаю людей,які володіють і вміють розмовляти рідною мовою.мене,досить часто,цікавлять питання: чи вміємо ми спілкуватися? ,чи ставимо собі за мету досягти успіху в певній справі за доречно сказаного,вміло використаного ввічливого слова? , чи завжди усвідомлюємо силу свого слова? , чи остерігаємось завдати необережним словом душевної рани співрозмовникові? спостереження показують: не всі і не завжди.живучи в постійному дефіциті добра,милосердя ми непомітно для себе спростили,збідніли етикет спілкування,засмітивши його нецензурною лексикою. ця лексика вже так влилася в наше спілкування, що і у світі,напевно,не залишилося жодної людини,яка б нею не користувалася. тема використання нецензурної лексики у мовленні дуже актуальна серед підлітків. між ними побутує така думка,що вживання подібних слів здобути визнання і у своїх однолітків, бо виявляється,що користуватися такими висловами стало модно. та чи приємно нам слухати таку мову,де раз у раз проскакує "гостре слівце”? думаю,що ні. і якщо навіть у підліткових компаніях це,можливо, стати "своїм”, але аж ніяк не стане у пригоді,коли доведеться здобувати потрібну освіту чи зайняти гідне місце в конструкції суспільства. вживання нецензурної лексики може призвести до того,що зможеш втратити найближчих друзів. недарма давньогрецький філософ піфагор говорив: "бесіду варто вести так,щоб співрозмовників з ворогів робити друзями,а не друзів – ворогами”. ми не повинні псувати свою мову нецензурною лексикою,адже це отруює спілкування і сприяє деградації суспільства,що неможливо для держави,яка прагне   самовдосконалення.

володимир  винниченко в оповіданні «федько-халамидник» роз­глядає питання добра і зла на прикладі життя двох хлопців: федька й толі. прочитавши цей твір, я зрозумів, наскільки хибним може бути перше враження від людини, наскільки зовнішність може бути оманливою. ось перед нами два хлопці — толя; про якого автор каже, що «це була дитина ніжна, делікатна, смирна. він завжди виходив надвір трошки боязко, жмурився від сонця й соромливо посміхався своїми невинними синіми очима. чистенький, чепур­»,іфедько— «чистийрозбишака-халамидник». «небуло того дня, щоб хто-небудь не жалівся на федька: там шибку з рогат­ки вибив; там синяка підбив своєму «закадишному» другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопо­том».

так, федько спочатку постає задерикуватим хлопчиком, який робить шкоду сусі, своїм одноліткам не дає гратися. але коли ми пильніше придивляємося до цього хлопчика, то бачимо, що на­справді він — чесна і порядна людина. він, нічого не приховуючи, розповідає батькам про те, чому на нього всі гніваються. він ніколи не ховається за спину іншого. інша справа — толя. це зла, хитра людина. він вважався другом федька, та насправді ніколи їм не був. бо навіть не вміє по-справжньому дружити. він не захистив товариша, не розповів правди, бо боявся, що буде покараний. навіть смерть друга не вплинула на цього хлопця. толя — це хлопчик слабкий не тільки фізично, але й духовно.

читаючи оповідання в. винниченка, я постійно думав про те, як було б добре, якби більше було таких людей, як федько, — добрих, чесних, на яких можна покластися у важку хвилину життя. та, на жаль, у нашому світі ще дуже багато таких, як толя, — брехливих, злих,  що рятують тільки себе, зраджуючи друзів.