Главная мысль в рассказе золотое руно

Вдревнем минийском орхомене в беотии правил сын бога ветра эола, царь афамант. двое детей было у него от богини облаков нефелы - сын фрикс и дочь гелла. изменил нефеле афамант и женился на дочери кадма, ино. невзлюбила ино детей от первого брака своего мужа и замыслила погубить их. она уговорила орхоменянок иссушить семена, заготовленные для посева. засеяли орхоменяне поля иссушенными семенами, но ничего не взошло на их всегда плодородных нивах. грозил голод орхоменянам. тогда решил афамант послать посольство в священные дельфы, чтобы вопросить оракула стреловержца аполлона о причине бесплодия нив. коварная ино подкупила послов, и они, вернувшись из дельф, принесли ложный ответ оракула. - вот какой ответ дала прорицательница пифия, - говорили афаманту подкупленные послы. - принеси в жертву богам твоего сына фрикса, и вернут боги плодородие нивам. афамант, чтобы избежать великого бедствия, грозившего орхомену, решил пожертвовать своим любимым сыном. торжествовала ино: удался ее план погубить фрикса. все было уже готово для жертвоприношения. пасть под ножом жреца должен был юный фрикс, но вдруг явился златорунный овен, дар бога гермеса. послала овна мать фрикса, богиня нефела, чтобы спасти своих детей. сели на златорунного овна фрикс с сестрой своей геллой, и овен понес их по воздуху далеко на север. быстро несся овен. далеко внизу расстилались поля и леса, и серебром извивались между ними реки. выше гор несется овен. вот и море. несется над морем овен. испугалась гелла, от страха не может она держаться на овне. упала в море гелла, и поглотили ее вечно шумящие морские волны. не мог спасти фрикс сестру. погибла она. с той поры море, где погибла гелла, стало называться геллеспонтом (море геллы; современный пролив дарданеллы). все дальше и дальше несся овен с фриксом и спустился, наконец, на берегах фасиса в далекой колхиде, где правил сын бога гелиоса, волшебник эет. воспитал эет фрикса, а когда он возмужал, женил его на дочери своей халкиопе. золотого же овна, спасшего фрикса, принесли в жертву великому тучегонителю зевсу. золотое руно овна эет повесил в священной роще бога войны ареса. сторожить руно должен был ужасный, извергающий пламя дракон, никогда не смыкавший сном своих глаз. молва об этом золотом руне распространилась по всей греции. знали потомки афаманта, отца фрикса, что спасение и благоденствие их рода зависят от обладания руном, и хотели любой ценой добыть его.

Твір: Літописець Нестор

Нестор-літописець – визначна людина для Київської Русі. Жив він на території сучасної України у 10-11 столітті. Точні роки його народження та смерті невідомі, бо достовірних пам’яток того часу залишилося не так вже і багато.

Основним напрямом його діяльності, як можна здогадатися, виходячи з ім’я – це написання літописів. Крім того, він відзначився у руській історії ще й як агіограф, тобто людина, що описувала житія святих.

Насправді, він був ченцем, тобто відмовився від радощів плоті для визволення власної душі. Нестор досяг великих чеснот

на поприщі монаха, але цього йому було мало. Основною ціллю для нього було – звільнитися від тілесних кайданів, щоб стати справді достойним служіння Богу.

Як би там не було, але книжна справа була для нього найважливішою. За його власним виразом, саме книги можуть навчити людину мудрості, та привести до покаяння. Читання книг Нестор зводив до розмови з Богом або його земними поплічниками – святими. Звісно, мова ішла саме про церковні книжки, і ні про що інше.

Освіту літописець мав гарну, і знався не лише на літературі та грецькій мові, що потрібні були йому для роботи, та ще був добрим богословом, себто

теологом, та мав неабиякі глибокі знання з історії. Все це робило його чи не найосвіченішою людиною того часу. Про рівень його знань можна судити з написаних їм життєписів та інших творів.

Объяснение: