Головні герої твору " повнолітні діти" ірини вільде

Роман "повнолітні діти", головні герої: дарина попович товариш зазуля гиньо іванчукаркадій козачок сергій тимішівзоя аскольд доткоданилюк мірош ельвіра тасканастефко

Мистецтво – це творче осмислення навколишнього світу талановитою людиною. плоди цього осмислення належать не тільки його творцям, а всьому людству, що живе на планеті земля. безсмертні прекрасні утвори давньогрецьких скульпторів і архітекторів, флорентійських мозаїчних майстрів, рафаеля й мікеланджело… данте, петрарки, моцарта, баха, чайковського. дух захоплює, коли намагаєшся розумом охопити всі, створеними геніями, збережене й продовжене їхніми нащадками й послідовниками. зараз неможливо уявити собі, що наше життя не б мистецтво, творчість. це утопія, який, на щастя, ніколи не призначено втілитися в життя. де й коли б не жила людина, навіть на зорі свого розвитку, він намагався осмислити навколишній його мир, а виходить, прагнув зрозуміти й образно, дохідливо передати отримані знання наступним поколінням так з’явилися настінні малюнки в печерах – древніх становищах людини. і це породжено не тільки бажанням захистити своїх нащадків від пройдених уже предками помилок, а передача краси й гармонії миру, замилування перед доконаними утворами природи людство не тупцювало на місці, воно поступально рухалося вперед і вище, так само розвивалося й мистецтво, що є людину на всіх етапах цей довгий і болісний шляхи. якщо звернутися до епохи відродження, захоплюєшся тими висотами, яких досягли художники й поети, музиканти й архітектори безсмертні утвори рафаеля й леонардо да вінчі дотепер заворожують своєю досконалістю, пластикою й глибоким усвідомленням ролі людини у світі, де йому призначено пройти свій недовгий, але прекрасний, часом трагічний шлях росія не стала далекою провінцією мистецтва. ще на зорі свого виникнення вона заявила голосно й сміло про своє право встати поруч із найбільшими творцями європи: «слово об полицю игореве», ікони й розписи андрія рубльова й феофана грека, собори володимира, києва й москви. ми не тільки пишаємося дивними пропорціями храму покрова на нерли й московським покровським собором, більше відомим під ім’ям храму василя блаженного, але й свято шануємо імена творців, якщо вони залишилися в пам’яті народу, як це трапилося із зодчими бармой і постником.