Рабочее движение 70--80- г xix в. кратко . самое основное

Продолжительность рабочего дня  в 1860-1870 гг. составляла 13-14 часов, на отдельных производствах до 15-17 часов. широко применялся женский и детский труд (12-14 часов), оплачиваемый гораздо ниже.  рабочее движение в 60-70 гг. по мере развития промышленности рос пролетариат, пополняясь за счет разорившихся крестьян и кустарей, со временем - детей рабочих. постепенно формировался отряд кадровых пролетариев. условия труда и быта рабочих в россии были невероятно тяжелыми. аграрное перенаселение и наличие резервной армии труда обусловливали дешевизну рабочей силы.

Внутрішня політика Катерини ділиться фактично на два етапи, які мають між собою деякі відмінності: до повстання на чолі з Омеляном Пугачовим в 1773-1774гг. і після повстання.

Внутрішня політика до повстання: складання «Наказу»

Перший період володіє яскравими ознаками тницької політики Катерини. Однак тницькі нововведення Імператриці існували тільки для того, щоб Російська Імперія вигідним чином виглядала в очах Заходу.

Внутрішня суть політики Катерини полягала у зростанні привілеїв для дворянського стану, зміцнення його позицій в управлінні Імперією, а також посилення гніту і контролю над кріпаками.

Одухотворена ідеями освіченого абсолютизму в 1767 році, Катерина зібрала у столиці спеціальну комісію, до складу якої входили представники від різних верств суспільства, в тому числі і селян, і спільно з ними склала «Наказ», нормативний акт, що регулює суспільні відносини.

Слід зауважити, що в першій своїй редакції «Наказ» був досить ліберальним і відповідав усім стандартним вимогам тницької епохи. Але Катерина безліч разів його редагувала самостійно, і в кінцевому підсумку він перетворився на звід законів, який ще більш посилено, регулював соціальне становище селянства.

Політика Катерини після повстання: контроль нижчих верств

Після завершення селянської війни Імператриця не зробила ніяких ліберальних кроків назустріч селянству. Навпаки, її політика стосовно нього ще більш посилилася.

Щоб мати можливість контролювати нижчі стани суспільства, Катерина провела губернську реформу, згодом якої, Імперія стала складатися з 50 адміністративних одиниць – губерній. На чолі кожної губернії стояв генерал-губернатор, особливо довіреним особам Катерина довіряла контроль над кількома губерніями одночасно.

Створювалися також палати, які стежили за громадським життям і вели судові справи. Таким чином. Катерина ще більше зміцнила дворянство, надавши йому всю повноту влади на місцях.

Вершиною становлення дворянського стану як панівного класу в Імперії стала прийнята Катериною в 1785 році, грамота, яка надавала аристократам вольності, які вони вимагали від Російського трону протягом століття – це звільнення від оподаткування та тілесних покарань, а також виключне право володіння земельними наділами.

Судити дворян мав право тільки спеціально створений дворянський суд, який очолював ватажок губернського дворянства. Також в 1785 Імператриця підписала жалувану грамоту містам. Фактично вона представляла собою обдарування Магдебурзького права деяким населеним пунктам, які його ще не мали.

Підводячи підсумок, слід сказати, що внутрішня політика Імператриці була спрямована на зміцнення держави, його становлення як процвітаючої Імперії. Однак шляхи досягнення цього були вибрані не зовсім правильно, у результаті за зовнішньою оболонкою могутньої держави ховалися свавілля дворянства і фаворитів Катерини, гноблення селян, як нижчого стану і ряд внутрішніх міжусобиць і конфліктів.

Объяснение: