Прочтите текст. вставьте пропущенные буквы и знаки препинания. весна и солнце. (2) улыбающиеся б..резы, как ю(н,нн)ые девушки, пр..нарядились и встали в хор..вод. (3) цветы и травы оз..ре(н,нн)ые в пламени со..нца благоухали вокруг. (4) а на краю дороги стоял дуб. (5) ему, вероятно, ш..л уже сто первый год, он был в десять раз толще, и в полтора раза выше б..рез составлявших лес. (6) это был огромный, в два обхвата дуб. (7) с облома(н,нн)ыми сучьями и облома(н,нн)ой корой заросшей старыми боляч..ками. (8) с огромными, (не)уклюжими, корявыми руками и пальцами. (9) он старым, сердитым уродом ст..ял между улыбающимися б..резами. (10) только он один (не) хотел подчинят..ся обаянию весны. (11) дуб будто говорил и как (не) надоест вам этот глупый, бе..смысле(н,нн)ый обман, нет ни весны, ни со..нца, ни счастья, я (не) верю вашим ! (12) летом же этот дуб весь пр..образился. (13) он был сам на себя (не) похож. (14) раскинувшийся шатром соч..ной зелени, он млел чуть колыхаясь в лучах вечернего со..нца. (15) (не) было видно н..чего ни корявых пальцев ни болячек ни старого горя и (не)доверия. (16) сквозь (сто)летнюю ж..сткую кору пробились соч..ные, светло..зеленые листоч..ки, так что поверить нельзя было, что это старик произвел их.

Весна и солнце. (2) улыбающиеся березы, как юные девушки, пр..нарядились и встали в хоровод. (3) цветы и травы озеренные в пламени солнца благоухали вокруг. (4) а на краю дороги стоял дуб. (5) ему, вероятно, шёл уже сто первый год, он был в десять раз толще, и в полтора раза выше берез составлявших лес. (6) это был огромный, в два обхвата дуб. (7) с обломанными сучьями и обломанной корой заросшей старыми болячками. (8) с огромными, не  уклюжими, корявыми руками и пальцами. (9) он старым, сердитым уродом стоял между улыбающимися березами. (10) только он один не хотел подчиняться обаянию весны. (11) дуб будто говорил и как не надоест вам этот глупый, бессмысленный обман, нет ни весны, ни солнца, ни счастья, я (не) верю вашим ! (12) летом же этот дуб весь преобразился. (13) он был сам на себя не похож. (14) раскинувшийся шатром сочной зелени, он млел чуть колыхаясь в лучах вечернего солнца. (15) (не) было видно ничего ни корявых пальцев ни болячек ни старого горя и (не)доверия. (16) сквозь столетнюю жёсткую кору пробились сочные, светло  зеленые листочки, так что поверить нельзя было, что это старик произвел их.

у всіх часах року є щось дивовижне, прекрасне і особливе. але все-таки у кожної людини є своя улюблена пора. хтось любить тепле сонячне літо, радіючи можливості опинитися на золотистому березі моря, поплескати в блакитних хвилях, просто промчати босоніж по луговий траві. комусь більше подобається квітуча весна, наповнена різноманітністю веселих фарб і дивовижних запахів. є й ті, кого зачаровує холодна красуня-зима, сяюча бурульками на дахах і білизною снігових заметів. а я чомусь найбільше люблю осінь. і не така вже це сумна пора, як писав знаменитий поет; і не завжди за вікном дощ і сирість. для мене осінь - це запах багаття, на якому смажиться ароматне м’ясо; якийсь особливий повітря і абсолютно неповторний «глибокий» світло сонця. але найголовніше - це царство червоних, багряних, , жовтих фарб. хіба можуть не зачаровувати

погляд ці яскраві кольори осені?   невже комусь вони навіюють смуток? ! невже комусь вони навіюють смуток? ! більше за все я люблю пору, коли падає листя, коли можна не поспішаючи пройтися по парковій алеї, шарудячи золотистими листям і наспівуючи про себе яку-небудь веселу пісеньку. мені в такий час завжди хочеться співати, шкода, що я не вмію складати пісні. тобто вмію, звичайно, прості і наївні дитячі пісеньки. а хочеться співати що-небудь гарне і щоб тільки моя! нещодавно я теж гуляла в парку і спостерігала, як з дерев невагомі листочки.

кожен з них абсолютно не схожий на інші. цей - маленький, скромний, червоно-коричневий. і летить він якось тихо і непомітно, ховається на землі в купці своїх товаришів. а цей - великий, яскравий, золотистий, з химерними вирізами по краях. він падає повільно, гордо, кружляючи і похитуючись з боку в бік. здається, перед тим як впасти з гілки, він хоче покрасуватися перед усіма, показати, що краще за інших. і на стежці ляже на вільне місце - щоб його обов’язково помітили. але ось ще зовсім зелений листочок розгублено крутиться на вітрі, його кличе і захоплює із собою загальний політ. але він не знає напевно, чи настав його час. бути може, варто було залишитися на гілочці, порадувати ще трохи погляди перехожих? а це що за красень - немов дорогу прикрасу з бордового шовку в золотій оправі? другий такий вже точно важко зустріти. а ця пара, зчепившись тонкими стеблинками-ручками, весь час тримається разом, немов боячись втратити один одного і ні за що не бажаючи розлучатися. вони то злітають вгору, то кружляють у легкому танці, то стрімко несуться вперед, то знову повільно вниз. і всі ці різнобарвні листя, танцюючи і переплітаючись в повітрі, тихенько опускаються на землю. і куди не подивишся - все навколо встелене немов барвистим нескінченним килимом, кожна ниточка якого акуратно вплетена чиїмись дбайливими умілими руками. і боїшся пройтися по ньому, щоб не порушити цю красу. але все-таки наступити на цей килим дуже хочеться - дуже вже він м’який і повітряний, злегка шарудить, ніби нове плаття.

йдучи з парку, я склала великий букет з цих осіннього листя, щоб забрати додому шматочок такого чудового світу. поставлю у вазу і буду довго милуватися, згадуючи осінній казковий парк. але перед тим як піти, затримаюсь небагато. адже кажуть, що якщо загадаєш бажання, стоячи під дощем з листя, то воно обов’язково збудеться!