Ідейно-художній аналіз вірша казка тодося осмачки

розвиток  української  літератури  двадцятих років хх  століття  характеризується  бурхливим  розквітом.  в цей час з’явилися  нові молоді таланти, такі як поет тодось осьмачка. феодосій степанович осьмачка народився у 1895 році на черкасщині (помер у 1962 році в мюнхені). почав писати вірші в юному віці. вірш «казка» написаний ним у період становлення його як поета, в 1925 році. «казка» тодося осьмачки вирізняється з поміж інших казок навіть не тим, що вона віршована, а своєю непідробною щирістю, пісенністю, ліризмом, оригінальністю та глибиною думки. це пісня, що її співає вразливе серце поета.

ліричний герой «казки» -  поетична та романтична особа, яка виливає свою любов у пісні-вірші. його полум*яним серцем заволоділа дівчина-мрія, і відтоді він все життя шукає свою половинку  . цей поетичний твір сприймається читачем «як райдужний сон дитинства», як сповідь її ліричного героя, маленької недосвідченої дитини. ці образи настільки заворожують, що легко і самому стати на мить дитиною, мрія­ти і обов’язково вірити, що твоя мрія коли-небудь здійсниться. світ  ліричний герой сприймає як дитина, що живе разом із природою, у повній гармонії з нею.

міфічні образи, такі, як див, що трусить зорі із лану у колиску, весняний голий місяць, що схиляє голову в свіжу купіль малюка, ромен-зілля, що зросло з серця,   прийшли до нас із сивої давнини,   стають реальними та живими в цій поезії.

у «казці» ми споглядаємо серйозні філософські думки дорослої людини, що має певний життєвий досвід і аналізує весь пройдений шлях. жодного патріотичного слова герой не ви­мовляє, але любов до батьківщини просякає кожне   сло­во вірша, кожну поетичну думку. мати, заспокоюючи дитинку, кладе її у колиску, яка «наче поле» - в цій алегорії криється безмежна любов поета до землі, поля, рідної матері-вітчизни.

вірш наповнений художніми засобами, які йому виразності,теплоти, натхнення.

це епітети: голий місяць: м*ячі срібні, росах кутих, озер гнутих, теплих зорях, синє море, сині гори, пшеницю колосисту.

метафори: трусив зорi див iз лану  у колиску; схиляв голову весняну  голий мiсяць; вода з мiсяця збiгала  на малого; в купелi моє серце  залишилось; м'ячi срiбнi кругом серця  впали в трави —  солов'ї їх покотили  на дзеркала; ромен-зiлля стало в'януть  у туманах;   дзвоню в роси, з поля босий  в синi гори.

порівняння:   нiби срiблом полоскала  тепле лоно.

персоніфікація:   свою голову вмочило  в синє море.

інверсія:   в купелi моє серце  залишилось. 

анафора: як купала; як у полі.

у цьому вірші поет звертається до прикметників, що означають кольори – срібний та синій, що надає йому ще більшої поетичності.

віршовий розмір «казки» - анапест (з пиррихієм).

його тема: погляд ліричного героя на свою долю з висоти прожитих років, ідея – єдність людини і природи, колишнього й майбутнього, казкового і реального, дійсності і мрій.

среди народных песен  наиболее известные и обрядовые. песня была в кровавых сечах, в походах, по всем дорогам казацкой славы. странствовала она млечными путями. отобразила трудную судьбу, высказывая протест против барщины и крепостничества, солдатчины, унижение.

обрядовые песни  — романтически-приподнятые колядки и щедривки — поэтическим словом прославляли трудового человека, отторгали его мысли от будничных проблем. а весной, когда все оживало вокруг, когда красота природы беспокоила чуткие молодые сердца, над украинскими селами звучали веснушки. в этих песнях объединялась радость с тихой грустью. за весной наступало русальное воскресенье, а дальше – подготовка к свадьбе. дошли к нашему времени и купальские и жатвенные песни. они преисполнены бодрым расположением духа, привлекательностью, мечтами о благосостоянии, любовью к природе. среди народных песен     беспокоят душу лирические песни, которые молодых под венец. в них – отголосок семейной радости, грусть за не преисполненными мечтами, сетование на трудную судьбу, кручина за настоящей любовью.

среди поэтов-песенников  первое слово, безусловно, принадлежит и.  франко, который с молоком матери обрал в себя любовь, которая проявила себя в зрелой поэзии. поэзии сборника каменщика «завядшая листва» привлекли внимание композиторов и зазвучали на всю украину «красная калина, чего в лузе гнешься? », «почему являешься мне во сне? », «ой ты, девушка, из ореха зерно» и прочие. много стихов м. вороного тоже положено на музыку. его поэзия никогда не оставляла читателей равнодушными. магия стихов вороного не в словах, а в музыкальности каждой строфы, каждой строки. эта музыкальность, которая смущает, захватывает, беспокоит. в поэзии в. сосюры, все будто обычное, размеренное, традиционное. рассказ плывет тихо, спокойно. а душа переполняется непостижимым чувством, аж дух захватывает, когда слышишь: